І сліпий знаходить прозріння.Хочу поділитися з Вами історією з особистого досвіду. Я був хлопцем, мені було десь 16 років. Вітер в голові, всі в цьому віці такі, а хлопці особливо.
Навчався я в той момент ще в школі, в дев’ятому класі. Я вже мав досвід у відносинах, і жодна дівчина мені не відмовляла, коли я їй пропонував зустрічатися, міняв їх як рукавички, і мені здавалося що я дуже крутий, що виділяюся з натовпу, марнославство мене доходило, так, це було моєю слабкістю.
Завжди любив бути в центрі уваги. І ось чергова дівчина, домагався її дуже довго, наші стосунки тривали всього два місяці, але вони закарбувалися як кращі в моїй пам’яті.
Ми розлучилися. Я спілкувався з нею як з другом, але її почуття до мене залишилися далеко не в дружньому руслі. Після неї у мене було ще багато дівчат.
Потім вийшли тривалі стосунки протягом двох років, але я не був щасливий. Я не відчував тепла своєї другої половинки, її ласки, ніжності, хоч і приділяв їй багато уваги, не тільки в моральному і фізичному плані, але і в матеріальному теж, мені не шкода витрачених коштів, мені шкода витраченого часу, хоч це і досвід.
У підсумку ми розлучилися, з моїх шкільних відносин пройшло 4 роки. І в один вечір до мене дійшло, що ось той відбиток, ось ті два місяці, саме та дівчина – вона моя доля!
Зараз ми вже близько року разом, заручені, готуємося до весілля і спільного життя.
Вона прочекала мене 4 роки. Вона завжди була поруч, і вірила в те, що будемо – МИ!
Я не бачив те, що було у мене під носом. Товариші, озирніться навколо, може Ви теж, чогось не помічаєте?
