Я вже не знаю, як далі жити. Як вибирати між сім’єю, що створюється та сім’єю, яка вже є?
Ми з Василем ще вважаємося молодою родиною. Разом менш ніж п’ять років, дитина в нас з’явилася лише рік тому. І цілком нормально, що іноді нам допомагають мої батьки.
У Василя рідні в іншому місті, і вони лише дзвонять, приїжджають не частіше, ніж раз на рік. А мої мешкають недалеко, просто в іншому районі. Вони заїжджають у гості іноді, раз на два-три тижні. І до чоловіка вони завжди мали нормальне ставлення.
Мама чудово знає, що я у декреті та наше утримання повністю на собі тягне Вася. Але, звісно, іноді його зарплати не вистачає на всі потреби, і мама підкидає трохи грошей від себе. Найчастіше сама, але іноді я прошу, якщо місяць видався зовсім невдалим.
А ще батьки вирішили нам допомогти з іпотекою, бо мали таку можливість. Коли я ще працювала, у нас із чоловіком виходив добрий заробіток. Нерухомість у нашому місті не надто дорога, тому сума іпотечного кредиту була посильною, ми за пару років самі виплатили майже половину. А завдяки допомозі моїх рідних рік тому цей кредит повністю закрили.
І все було чудово донедавна. Вже кілька місяців Вася реагує на появу батьків у квартирі дуже дивно. Ні з ким до ладу не розмовляє, робить беземоційне обличчя, максимально незадоволено поводиться.
Адже ми всі не сліпі. І я, і мої батьки чудово помічаємо його невдоволення. І нехай він в обличчя каже їм, що все добре, але видно, що це не так! Мені стає дедалі більше незручно перед сім’єю. Що вони мають думати? Так сильно допомагають нам, а їх у квартирі дочки бачити не хочуть?
Сьогодні вдень ця ситуація знову повторилася. Батьки приїхали відвідати нас, привезли продуктів. Я їх дуже рада була бачити, а Вася знову ходив похмурий. Мамі це набридло, і вона запитала його прямо, в чому річ.
– Ні в чому, все добре, – похмуро буркнув він.
А потім пішов до іншої кімнати та закрився там на решту дня! Не висунув ніс навіть тоді, коли батьки збиралися йти, не попрощався з ними. Мені це так набридло, що я одразу пішла до тієї кімнати, де він сидів.
– Ні, ну це нормально взагалі? Батьки до нас з усією душею. Допомагають завжди, грошима в тому числі рятують у складних ситуаціях. Про тебе вони ніколи й поганого слова не сказали. А ти поводишся максимально як порося!
Якийсь час він мені взагалі не відповідав, я ніби зі стінкою розмовляла. А потім вийшов. І обличчя в нього було таке зле.
– То вижени мене, чого ти! Це ж твоя квартира, тут нічого мого нема!
Треба сказати, що іпотека спочатку була оформлена на мене і за документами квартира дійсно належить мені. Але ми про це домовлялися ще до весілля, і всіх усе влаштовувало. Я почала про це говорити, а Вася чомусь прямо вибухнув. Закричав, назвав мене розпещеною мажоркою. Мовляв, я із золотою ложкою в роті народилася і тринькаю сімейний бюджет направо та наліво.
– Якби ти не витрачала стільки грошей, то й не треба було б просити батьків регулярно! Ганьбиш мене перед ними, ніби я злиденний, і вас забезпечити не можу! А мені що, на чотири роботи влаштуватися чи п’ять?!
А мені так прикро стало. Я вже давно не робила ні манікюру, ні вії. Одяг купую лише тоді, коли потреба виникає. І в будинок якщо купую щось, то це завжди недорогі дрібниці. Так, витрати у нас все одно великі, але майже все йде на дитину!
Я ж не винна, що підгузки та ліки коштують таких грошей! До того ж стало прикро за згадки про золоту ложку. Так, я у мами з татом єдина дочка, і мене балували частіше, ніж моїх ровесників. Але достаток у нас у сім’ї завжди був середній, тож я завжди знала ціну грошам!
А Васі ніхто і ніколи не дорікав. Ні я, ні батьки не чекаємо, що він відразу зароблятиме мільйони, тому вони й допомагають при можливості! Я не розумію, чого він так сильно на цьому зациклився!
Якось ми помирилися, звичайно, але неприємний осад від сварки в мене залишився. Я тепер не знаю, як взагалі батьків запрошувати до будинку та як уживатися у майбутньому з усіма.
