Я вже шкодую, що зважилася залишити дитину

Мені 27 років, у мене 9-й тиждень вагітності, але я сама досі дитина. З усім тим, зміни в моєму житті разючі. Подорожі, хобі та інше – все перекреслено однією жирною лінією, точніше двома.

Прокидаюся — нудить. Сплю — нудить. Потім знову хилить у сон, потім у сльози. Я почала повніти, потроху, але почала. А до цього ходила до тренажерної зали, і фігура була ідеальна. Той, хто тепер живе в мені, наказує більше їсти, забороняє тягати гантелі.

Я начебто перевелася в окрему категорію громадян зі спеціальними потребами, почуваюся інвалідом. Нічого не можна, а ще скоро місцем поступатимуться, пригнічуючи мене ще більше своїм співчуттям.

9-й тиждень, а я вже шкодую, що зважилася залишити дитину. Теоретично час позбутися її ще є, але вже страшно, занадто ризиково. Проте я відчуваю – не потрібні мені зараз діти, не потрібні. Не знаю, що робити з цим.

Зате знаю, що маленькі кричать і не дають спати. І це тільки набір «стандартний», іноді додаються пакети: «болить живіт» або «безперервний крик, лютий і нещадний». Друзі бездітні, майже всі. Я першопроходець у цьому сенсі.

Чоловік мій, якщо що, дитину хоче. Я чесно йому все виклала – він спочатку засмутився, а тепер каже, якщо я зважусь позбутися дитини, то він мене покине.

Хоча спочатку, як тільки дізналися, ми тиждень металися між «залишити» та «скасувати», і навіть якийсь час вирішили не залишати. Він сам тоді сказав: «не дуже вчасно». А тепер ось вирішив, що піде. Каже, що в мене в голові щось зламано, що я неправильна, і не можна навіть сприймати мене як жінку.

Якщо що: я знаю, звідки в мене таке ставлення до дітей, такий егоїзм та ставлення до свободи, як до недоторканної та головної життєвої цінності. Я росла без батька і навіть без матері, з бабусею. Характер тому, наполовину чоловічий. Але це нічого не змінює, я не знаю, чого чекати від себе, коли воно народиться і наповнить собою моє життя.

Я зникну, залишиться тільки грудок, який кричить, для когось це щастя, а для мене, судячи з моїх настроїв, ні. Це пройде, або я дійсно буду шкодувати про те, що не зробила нічого вчасно?