Почуття це було чистим, по-дитячому наївним і таким забороненим

Я одружилася рік тому, до цього зустрічалася зі своїм майбутнім чоловіком майже чотири роки. За тиждень до весілля, я чомусь почала листуватися зі знайомим мого чоловіка.

Він був до мене уважний, проявляв турботу, і несподівано для себе я до нього прив’язалася. Крім дружби між нами нічого не могло бути, принаймні на той момент. І ми чудово це розуміли, хоча нас шалено тягнуло одне до одного.

Через місяць після мого весілля ми усвідомили, що закохалися одне в одного. Почуття це було чистим, по-дитячому наївним і таким забороненим… Коли він був поруч, я відчувала, що божеволію, і що рано чи пізно не зможу втриматися.

Так і вийшло. Близькість із ним не була феєричною чи найкращою у моєму житті, але я була щаслива поряд з ним. Напевно, частково і від того, що більше не потрібно витрачати стільки зусиль на стримування своїх бажань.

Після цього дня мені довелося надовго виїхати з міста. Хоча ми весь час активно спілкувалися, але більше не бачилися. В одній з таких розмов ми обидва змушені були визнати, що зайшли занадто далеко і тепер у нас тільки 2 шляхи: у всьому зізнатися і жити разом, або розлучатися.

Ми обрали другий варіант, який здавався нам правильнішим. І після цього більше ніколи не бачилися, не розмовляли та навіть не переписувалися через інтернет.

І ось після декілька років я розумію, що зробила тоді неправильний вибір. Мій шлюб не можна назвати щасливим, жертвувати своїми почуттями та своїм щастям було нема заради чого.

У своєму чоловікові я весь цей час шукала недоліки, мабуть, щоб виправдати свою єдину зраду. Виправдати хоча б у своїх очах, для себе. А чоловік, ніби спеціально, мені давав безліч причин сумніватися у своєму тодішньому виборі і шкодувати, що тоді не вистачило духу круто розгорнути власну долю.

Щоправда, ми мали складну ситуацію, коли я могла втратити чоловіка. Тоді я зрозуміла, що коханням тут і не пахне, але втрачати його чомусь не хочу. Можливо шкода втрачати стабільність, шкода витраченого часу.

Зараз я боюся всього, боюся, що чоловік про все дізнається, боюся, що почуття до коханця ще не згасли. Отак і живу, сумніваюся, мучуся докорами сумління і жалкую про втрачений час.