Почуття це було чистим, по-дитячому наївним і таким забороненим

Я одружилася рік тому, до цього зустрічалася зі своїм майбутнім чоловіком майже чотири роки. За тиждень до весілля, я чомусь почала листуватися зі знайомим мого чоловіка.

Він був до мене уважний, проявляв турботу, і несподівано для себе я до нього прив’язалася. Крім дружби між нами нічого не могло бути, принаймні на той момент. І ми чудово це розуміли, хоча нас шалено тягнуло одне до одного.

Через місяць після мого весілля ми усвідомили, що закохалися одне в одного. Почуття це було чистим, по-дитячому наївним і таким забороненим… Коли він був поруч, я відчувала, що божеволію, і що рано чи пізно не зможу втриматися.

Так і вийшло. Близькість із ним не була феєричною чи найкращою у моєму житті, але я була щаслива поряд з ним. Напевно, частково і від того, що більше не потрібно витрачати стільки зусиль на стримування своїх бажань.

Після цього дня мені довелося надовго виїхати з міста. Хоча ми весь час активно спілкувалися, але більше не бачилися. В одній з таких розмов ми обидва змушені були визнати, що зайшли занадто далеко і тепер у нас тільки 2 шляхи: у всьому зізнатися і жити разом, або розлучатися.

Ми обрали другий варіант, який здавався нам правильнішим. І після цього більше ніколи не бачилися, не розмовляли та навіть не переписувалися через інтернет.

І ось після декілька років я розумію, що зробила тоді неправильний вибір. Мій шлюб не можна назвати щасливим, жертвувати своїми почуттями та своїм щастям було нема заради чого.

У своєму чоловікові я весь цей час шукала недоліки, мабуть, щоб виправдати свою єдину зраду. Виправдати хоча б у своїх очах, для себе. А чоловік, ніби спеціально, мені давав безліч причин сумніватися у своєму тодішньому виборі і шкодувати, що тоді не вистачило духу круто розгорнути власну долю.

Щоправда, ми мали складну ситуацію, коли я могла втратити чоловіка. Тоді я зрозуміла, що коханням тут і не пахне, але втрачати його чомусь не хочу. Можливо шкода втрачати стабільність, шкода витраченого часу.

Зараз я боюся всього, боюся, що чоловік про все дізнається, боюся, що почуття до коханця ще не згасли. Отак і живу, сумніваюся, мучуся докорами сумління і жалкую про втрачений час.

Related Post

Я зустрів заміжню жінку в кафе на 11 років старшу за мене, вона одразу натякнула на ліжкоЯ зустрів заміжню жінку в кафе на 11 років старшу за мене, вона одразу натякнула на ліжко

Хочу розповісти вам свою історію зради заміжньої жінки, яка сталася зі мною пару років назад. Якось раз прогулюючись по торговому центру, мені назустріч йшла досить-таки доглянута жінка років 36-38, проходячи