– Це що, жарт такий? Що значить, у тебе є трикімнатна квартира? Звідки цікаво? – Пристала молодша дочка. – У вас же з татом грошей – кіт наплакав.
Вона та старша дочка засміялися. Марія закотила очі й глянула на чоловіка. Той лише знизав плечима. Їхні дочки були тими ще язвами. Молодь видно нині така…
– Від бабусі дісталася. У спадок, – пояснила Марія.
– Стоп-стоп-стоп, – Поліна замахала руками. – Тобто, прямо зараз у тебе у власності трикімнатна квартира?
– Ну так.
– Мамо! – Настя відкинула телефон. – Та ти багата тепер! Розумієш?
– Розумію, – кивнула Марія.
– І що робитимеш? – Поліна присунулася ближче. – Продаси квартиру?
– Не знаю поки що.
Олексій обійняв дружину за плечі:
– Квартира мамина. Вона сама вирішуватиме.
– Мамо, ти взагалі в цьому не шариш, – заявила Поліна. – Треба інвестувати гроші, а не дивитися на квартиру і нічого не робити.
– Продавай негайно! – Підтримала Настя. – Вкладеш кудись, отримаєш прибуток. Може, бізнес якийсь налаштуєш.
– Або акції купиш, можна на вклади, зараз суперові відсотки. – додала Поліна. – Мамо, ну невже незрозуміло? Гроші повинні працювати!
– Може, я її здаватиму? – обережно запропонувала Марія.
Доньки переглянулись і захихотіли.
– Мамо, я тебе благаю, здавання квартири – це для бідних, – заявила Поліна поблажливо. – Копійки отримаєш. Потрібно масштабніше думати, розумієш?
– Ти зовсім не розумієшся на фінансах, – кивнула Настя. – Добре, що ми поряд і все пояснимо.
– Дівчатка, все, марш звідси, – пожурив їх батько. – У вас зовсім ніякої поваги до старших.
– Тату, ми ж допомогти хочемо! – обурилася Поліна.
– Ага, ми знаємо вашу допомогу.
Доньки пішли, продовжуючи обговорювати мамину безграмотність. За дверима чувся їхній сміх та уривки фраз про інвестиції та втрачені можливості.
Коли двері зачинилися, Марія та Олексій переглянулись і тихо засміялися.
– Коли правду збираєшся дівчаткам розповісти? – Запитав чоловік, наливаючи собі чай.
Марія посміхнулася і похитала головою:
– Нехай спочатку квартира продасться. Потім будуть куплені дві однушки для них. Отоді й розповім.
Вона видихнула. Якщо все минеться нормально, вона подарує своїм донькам по квартирі. Нехай сміються зараз. Потім дякую скажуть.
Але перед продажем треба було щось доробити у квартирі.
Марія витерла чоло тильною стороною долоні та оглянула кімнату. Кути зашпакльовані, стіни заґрунтовані, ламінат укладений. Залишилось пофарбувати.
– Ти впевнений, що треба було брати саме цей відтінок? – Запитала вона, дивлячись на банку з фарбою. – На мою думку, надто світло.
– Марино, ми вже втретє це обговорюємо, – Олексій вмочив валик у фарбу. – Світлу квартиру швидше куплять. Рієлтор так сказала.
– Рієлтор багато чого говорила.
Марія взялася за свій валик. Три тижні вони весь вільний час проводять у цій квартирі. А доньки навіть не підозрювали. Сміються з мами, яка відстала від життя і нічого не розуміє в інвестиціях.
– Може, не варто було все це робити? – Олексій зупинився посеред кімнати. – Продали б як було.
– Як було – мінус пів мільйона, – Марія продовжила фарбувати стіну. – Ти ж сам цифри бачив.
– Бачив. Тільки Поліна вчора питала, де ми пропадаємо. Вона явно починає щось підозрювати.
– Скажи їй, що твоєму двоюрідному братові допомагаємо з ремонтом.
– У мене немає двоюрідного брата.
– Тепер є, – посміхнулася Марія, не відриваючись від роботи.
Олексій зітхнув і знову почав фарбувати. Валики шаруділи по стінах, з вікна долинали голоси дітей у дворі.
Марія фарбувала та уявляла, як за кілька місяців покладе перед дочками ключі. Як у тих округляться очі. Зрозуміють нарешті, що їхня мати не така недалека, як вони вважали.
– Ти думаєш, вони зрадіють? – тихо спитала вона.
– Звичайно зрадіють, – Олексій різко закивав. – Це ж квартири! У них буде власне житло.
– Або скажуть, що треба було інвестувати, а не купувати нерухомість, – Марія поставила валик та сіла на підвіконня. – Знаєш, іноді мені здається, що вони нас взагалі не сприймають серйозно.
– Маш, – Олексій сів поруч. – Вони просто ще молоді. Думають, що все знають.
– А ми старі та недолугі, так? Все життя прожили, але нічого не розуміємо?
– Вони так не думають.
– Ще і як думають! Ти чув, як Поліна сказала про копійки від здавання квартири? Копійки! Нічого собі копійки! – Марія стиснула кулаки. – Та це ж пасивний дохід!
Олексій обійняв її за плечі. Марія зітхнула і притулилася до нього.
– Гаразд. Доробимо та продамо. А потім знайдемо їм квартири. І нехай тоді кажуть про інвестиції.
…Квартиру продали за місяць. Покупці торгувалися довго, збивали ціну, але зрештою погодилися. Марія отримала гроші на карту та одразу відкрила сайти з оголошеннями.
– Дивись, ось цей будинок, – показала вона Олексієві екран телефону. – Новобудова. Дві однушки на одному поверсі.
– Планування які?
– Різні. Одна дивиться на південь, друга на північ. Але обидві з ремонтом.
– Добре. Поїхали дивитися.
Квартири виявились світлими, чистими, з новою технікою. Марія пройшлася по кімнатах і уявила, як Настя тут житиме. Або Поліна.
– Беремо? – Запитав Олексій.
– Беремо, – кивнула Марія.
…Оформлення зайняло два тижні. Марія щодня перевіряла статус угоди, дзвонила рієлтору, уточнювала деталі. Коли нарешті отримала ключі, довго стояла з двома зв’язками в руках.
– Завтра кличемо дівчаток на вечерю, – сказав Олексій.
– Завтра, – погодилась Марія і сховала ключі в сумку.
…Наступного вечора доньки принесли з собою шум і веселощі. Поліна розповідала про нову роботу, скаржилася на начальника.
Настя показувала фотографії з вечірки, сміялася з чийогось вбрання. Марія накрила стіл, принесла пироги, слухала та посміхалася.
– Дівчатка, – вона встала з-за столу.
Поліна та Настя замовкли й подивилися на матір. Марія дістала з сумки дві зв’язки ключів і поклала на стіл. Одну перед Поліною, іншу перед Настею.
– Це ваші квартири, – сказала вона. – Однушка для кожної.
За столом запанувала тиша.
Марія чекала вибуху бурхливої радості, подяк, розпитувань про адреси та планування. Натомість дочки переглянулися, і старша запитала:
– А звідки у вас гроші на дві квартири?
Марія на секунду втратила мову.
– Бабусина трикімнатна, – пояснила вона. – Продала її та купила вам по квартирі. На одному поверсі в новому будинку, поруч житимете.
Обличчя молодшої спотворилося невдоволеною гримасою, а старша повела плечима:
– Мамо, ну ти серйозно зараз? Головою взагалі думала, коли все витратила? Треба було хоч спитати, що нам потрібно!
Марія шукала в очах дочки хоч крихітку подяки, але бачила лише роздратування.
– Слухай, мамо, я з хлопцем зустрічаюся, – продовжила старша, розглядаючи свій манікюр. – У нас все серйозно. Однушка нам взагалі ні до чого? Нам там буде тісно. Краще б ти гроші просто віддала, які в цю квартиру вбухала.
– Ага, точно! – Підхопила молодша з натхненням. – Я взагалі хотіла простору квартиру, нормальну. А не коробку на двадцять п’ять квадратів, де навіть не розвернешся!
Олексій різко поставив чашку на блюдце так, що та брязнула:
– Все, дівчата, годі! Я вам багато чого прощав, але ви зовсім берега поплутали! Мама свою спадщину продала! Ви взагалі розумієте? Забезпечила вас житлом, а ви…
– Тату, та ніхто її не просив нічого такого робити, – обірвала його старша. – Вона сама вирішила, сама купила, нас навіть не спитала. І тепер що ми повинні їй в ніжки кланятися?
Марія слухала дочку і з кожним словом розуміла – вона помилилась. Яка подяка? На неї сипалися лише обурення та претензії!
– Добре, – сказала Марія і забрала ключі зі столу. – Я вас зрозуміла.
Дочки завмерли.
– Мамо, ти що робиш? – молодша витріщила очі. – Це ж наші квартири!
– Якщо квартири вам не подобаються, то наполягати я не буду, – Марія підвелася з-за столу. – Квартири поки що не оформлені на вас. Вечеря закінчена, можете йти.
Все всередині кричало – кинути їм ключі в обличчя, вигукнути все, що накопичилося. Але Марія мовчала.
– Мамо, стій! – Старша схопилася. – Ти не можеш просто так забрати ключі!
– Можу, – відповіла Марія і подивилася на чоловіка. – Олексію, проведи дочок!
Олексій відчинив двері. Дочки говорили щось про несправедливість, обурювалися, але він мовчки вказав їм на вихід.
Коли двері зачинилися, Олексій повернувся на кухню. Марія сиділа на тому самому місці, стискаючи ключі в долоні так сильно, що метал упивався у шкіру. Дихати було важко, у горлі стояла грудка. Олексій сів поруч і обійняв її:
– Оце так… Порадували дітей, називається. Не думав, що вони на це здатні.
Марія кивнула і змахнула сльози тильною стороною долоні. Спробувала посміхнутися:
– Так, надто багато ми їм дозволяли в дитинстві. Самі винні, розпестили…
Два місяці доньки ображалися та не розмовляли з батьками. А потім у гості забігла Поліна.
– Привіт, мамо, – вона виставила перед собою квіти, наче щит. – Можна увійти?
Марія мовчки пропустила її у квартиру. Дочка пройшла на кухню, поставила торт на стіл і заговорила:
– Я хотіла перепросити за той вечір. Наговорила тобі всякого на емоціях. Але я подумала і готова забрати свою квартиру.
Марія підняла брову:
– Свою? Яку свою? У тебе немає квартири.
Поліна примружилася:
– Як це? Ти ж їх купувала для нас! Навіщо тобі дві квартири?
В кухню зайшов Олексій:
– Ми обидві квартири здали. Отримуємо з них дохід щомісяця, дуже непогана надбавка до пенсії виходить.
Обличчя Поліни зблідло. Вона переводила здивований погляд з матері на батька.
– А як же я? І сестра?
– Якщо ви відразу подарунок не прийняли, отримаєте його тільки після того, як нас з татом не стане, – спокійно відповіла Марія. – У спадок. Так само, як я бабусину квартиру отримала.
Марія дивилася на доньку і чекала – раптом та зрозуміє, вибачиться по-справжньому, а не просто, щоб квартиру отримати. Але дочка розвернулась і вибігла, грюкнувши дверима.
Олексій подивився на дружину:
– Хороший урок їм буде.
Марія кивнула та обійняла чоловіка. Її доньки виросли нахабними та егоїстичними. Може, хоч із цієї ситуації вони винесуть якийсь урок. Тому що перевиховувати їх уже запізно. Потяг, як кажуть, уже пішов…
Як ви вважаєте, слушно вчинили батьки, чи перегнули палицю? Пишіть свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!
