Ми з колишнім чоловіком добряче зтріпали один одному нерви. А все тому, що за 2 роки шлюбу я зрозуміла, що зв’язуватися з колись одруженими чоловіками не варто, не моє і годі. Можливо це пафосно, некрасиво чи жорстоко з мого боку, але я не люблю людей, які тягнуть за собою багаж з минулого, і змушують його розділяти з тобою.
Але не про це. Головне що я хотіла розказати, так це те, як я допомога доньці не аби кого, а колишньої жінки.
Вони мене спочатку з світу зживали, а потім мала прибігла до мене в сльозах. З того моменту все і почалося. З Сергієм ми вже розлучилися, та і добре, а от до дівчини прикипіла. Її мати з моїм колишнім Сергієм ще крутили між собою якісь інтриги, поки дівчина не значна як вирішити свої проблеми.
Не скажу, що я багато чим допомогла, але елементарно, дівчині в 17 років треба як мінімум хороший одяг, треба з кимось поговорити, щоб хтось розповів хоча б як правильно косметику підбирати, та що завгодно, мати чому на це була не здатна.
Через деякий час у мене з’явилася сім’я, справжня, з нормальними стосунками, повагою і головне любов’ю. Тому Катерина трішки відійшла на інший план, та і в неї вже інтереси були інші.
Пройшов ще деякий час, як я побачила свої пошитті під замовлення туфлі, хутряну желетку і ще деякі речі на смітнику біля дому. Видно було що вони з’явилися тут недавно. Я відразу зрозуміла що то моє, бо ті туфлі мали цікаве гравіювання на підборах, а ще хутро на желетці з одного боку в непомітному місці біля карману було в рожеву цяточку, це я колись замастила, не відіпрала.
Речі я забрала, занесла в хімчистку, може хтось і осудить мене, але я дитині давала, а не на смітник, якщо їй не треба, то треба мені. А як би ви на моєму місці зробили, адже я не така багата, щоб такими речами розкидатися. А всі засуджують, кажуть треба було безхатьками лишити, еге ж туфлі з вишневого замшу з лаковими вставками і шпилькою з гравіюванням під замовлення, безхатькам.
