– Я з тобою розлучаюся – змотуй вудки, любитель риболовлі…

– Ну що – серцю не накажеш – йди! – Легко погодилася Оля.

– І що, так легко відпустиш? – Здивувався Сергій, який чекав зовсім не цього.

– Так, відпущу, якщо тобі там буде краще – йди!

…І що його потягло набік? Ольга – красива і розумна, чимось там керує, небідна та недріб’язкова. І житло своє є, і не аби яке, а гарна двокімнатна квартира, куплена дівчиною ще до шлюбу.

– І ніколи його нічим не дорікала – ні розкиданими шкарпетками, ні лежанням на дивані. Ні тим, що грошей мало приносив – ідеальний варіант супутниці життя!

– А останнім часом взагалі нічого не приносив:

– Я там тобі залишила, Сергію, на кишенькові витрати – піди пройдися!

– І завжди – з посмішкою:

– Тобі м’ясо як просмажити, любий?

– І що йому треба було, спитати б? Весь день удома – з роботи три місяці тому звільнили.

– Роби, що хочеш – ніхто не контролює, та не вимагає звітів!

– Занудьгував, мабуть! А чого не зробиш від нудьги?

– Може, дитина потрібна була? Але вони поки що вирішили пожити для себе.

– А Лідка – так, епізод у його житті! Так, було приємно. Так, можна повторити, що власне він і робив! Але не більше.

– А ці найлютіші друзі вже настукали, бо вони ж завжди опиняються там, де на них ніхто не чекає.

– А за легендою він у цей час був із Борькою на рибалці. І навіть чоботи захопив гумові – веселенького забарвлення!

– І, для вірогідності, їх навіть удома взув, хоча було спекотно: мовляв, іду рибу ловити – не сумнівайся, люба!

– Щоб точно Олька повірила, бо втрачати її в плани Сергія не входило.

– А Оля несподівано легко відпустила чоловіка на два вихідні – у неї намалювалися якісь невідкладні справи:

– Так, ти їдь, дорогий, а мені треба буде дещо розібратися!

– Все складалося просто ідеально!

– Але найкращій подрузі Ольги раптом знадобилося в той самий час відвідати маму, яка жила в одному будинку з Лідкою!

– Ну, хто ось усім цим розпоряджається?

– Боженька, провидіння, доля-лиходійка, чи ретроградний Меркурій? Але ж хтось усе це підлаштував?

– І, головне, він же цієї подруги не помітив! Не до цього було, бо у передчутті біг до Лідки!

– Але ця Марина його помітила. Ну, і настукала:

– Куди це твій кіт у чоботях вдосвіта поперся?

– Невже до маркіза Карабаса у гості? У нас у цьому під’їзді жодної пристойної баби нема!

– Це вона відразу натякнула, що у Серьоги зв’язок з кимось, що виходить за межі пристойності.

– Так, Ліда працює касиркою! І що? Вони, власне, там і познайомились. Народу у вихідний у супермаркеті було мало, ну, і вони трохи побалакали.

– А потім вона його запросила забігати на вогник.

– І він почав забігати регулярно – приблизно раз на тиждень, бо все одно робити не було чого!

– Дружині казав, що ходить на співбесіди. Та вона, загалом, і не питала, як її коханий проводить час.

– Але ця недолуга Марина все зняла на телефон! Як він входить до під’їзду. Щоправда, зі спини – але впізнати можна!

І чоботи в нього помітні, нехай би вони були неладні! А потім і адресу будинку зняла – то був контрольний у голову.

– Тому коли він увечері в неділю повернувся з рибою – так, було передбачено і це! – на нього чекав несподіваний прийом.

– Причому Оля не вимагала жодних подробиць і присяги, мовляв, Христом-Богом присягаюся, був на рибалці! Помилилась твоя Маринка!

– Вона просто спитала:

– І давно це у тебе?

– А в нього це було не дуже давно, але вже регулярно – раз на тиждень, доки дружина була на роботі.

– А тут його дідько поплутав домовитися на два вихідні дні – Лідка запросила.

– Ось і набрехав про рибалку з ночівлею і що зв’язок не ловить. А Борька обіцяв підстрахувати. І підстрахував!

– Подітися було нікуди, і він зізнався! І вона вперше за весь час шлюбу не стрималася і наговорила йому гидот.

– А це Сергію теж не сподобалося, і він пригрозив, що якщо я тобі не подобаюсь, то можу піти!

– Ну що – серцю не накажеш – йди! – Легко погодилася Оля.

– І що так легко відпустиш? – Здивувався чоловік, який очікував зовсім не цього.

– Так, відпущу, якщо тобі там буде краще – йди!

– І хто їх зрозуміє – цих баб? Іди, каже! І – жодної негативної емоції, навіть неприємно стало! А як же ці, як їх, сльози, істерики та благання залишитися?

– Адже п’ять років все ж таки прожили, могла б і краще відреагувати! Мовляв, я все тобі пробачу, і цю Лідку теж!

– Загалом, він і йти не збирався! Так – налякати трохи вирішив. Щоб Оля не дуже на нього нападала через зраду. Мовляв, не подобаюсь, можу й піти!

– А вона й каже – іди! А до Лідки він йти зовсім не хотів. Та вона й не кликала особливо.

– Жінка, яка нещодавно розлучилася, жила сама і насолоджувалася внутрішньою свободою. Сергій їй сподобався, тому вона запросила його до себе додому на чай, каву, потанцюємо.

– Але зробила це без жодних обіцянок та зобов’язань, бо чоловік сказав, що одружений.

– Але я ж тебе не одружитися з собою, боронь Господи, кличу! Одружений – і добре!

– Заходь для різноманітності з деякою часткою неподобства…

– І що тепер накажете робити? У Лідки «назовсім» на нього не чекають…

– Але ж не валятися в Ольги в ногах:
– Я пожартував – прийми назад!

– Ні – не царська це справа! Тому, Серьога, все ж таки, вирішив піти. Нехай поживе одна пару тижнів і зрозуміє, що такі мужики на дорозі не валяються!

– Так, можливо, вони валяються на дивані, але це краще, ніж нічого – ти ж одружена, а не одна!

– Мужик сказав – мужик зробив! І Сергій пішов до Ліди. До речі, валіза з його речами вже була зібрана і чекала у передпокої, а зверху Оля поклала кульок з рибою.

– Ліда зустріла його ніяк. Так, без емоцій, бо бачились уже! А мусила кинутися від радості на шию.

– Що ж сьогодні за день такий? Чи баби нині пішли такі холодні? Мабуть, у дитинстві, на зимових святах у садочку всі були сніжинками.

– Ну що – йому ж краще! Було кохання без радості – розлука буде без смутку! Тиждень якось перекантується, а там побачимо!

– Але тут виявилося, що в запалі утіх він не передбачив деякі прикрі дрібниці. Які, при найближчому розгляді, виявилися не такими вже й дрібницями.

– Почати з того, що Оля відібрала ключі від автомобіля, на якому він їздив за довіреністю. Так, він не продумав!

– Не продумав він і те, що своїх грошей у нього давно не було, бо Ольга постійно виділяла йому на кишенькові витрати.

– І не тільки – щедра дружина, як то кажуть, закривала всі його базові потреби.

– Це – якісне харчування, гарний одяг, відпочинок разом двічі на рік, культурна програма та «хотілки». Він і раніше заробляв не дуже багато.

– І, раніше, приходячи до Ліди, Сергій завжди захоплював щось смачненьке, бо гроші ж у нього були!

– Ну, нічого – не вижене ж вона його! Начебто ж, щось говорила про кохання…

– До того ж він – ненадовго! За тиждень Олька подобріє, та прийме його назад!

– Олька за тиждень не подобріла. Ні, можливо, це і сталося! Але щоб дізнатися про цей зворушливий факт, потрібно було поговорити один з одним телефоном.

– Дівчина першою не дзвонила. А дзвонити самому було неможливо! Навіть уявити таке Сергію було страшно! Він – і кланятиметься? Ніколи!

– Це нехай вона дзвонить та залагоджує конфлікт! Могла б все звернути на жарт, жінка-то – дуже розумна!

– Адже цілим колективом мужиків керує! І чого їй шлейка під хвіст потрапила? У них же все було просто чудово!

– А Ліда явно не розраховувала на безплатне проживання у неї безробітного кавалера з добрим апетитом.

– Так, симпатичного! Так, із почуттям гумору! Але ми так не домовлялися: потанцював – греби до своєї благовірної вечеряти смачними фрикадельками!

Тому жінка почала висловлювати деяке невдоволення, явно натякаючи на те, що скоро годуватиме його одним коханням.

– Але ж ти казала, що любиш! – Невпевнено спробував прояснити ситуацію кавалер.

– На що отримав вичерпну відповідь:

– Чого не скажеш у жартівливій розмові!

– Тому, не дочекавшись дзвінка від дружини – а слухавку вона не брала – у неділю, вдосвіта, Серьога пішов до Ольги – настав час повертатися! А в цю пору дружина завжди була вдома.

– І вона, на його думку, вже мала перебувати на низькому старті, щоб одразу кинутися до нього на шию зі словами подяки: – Дякую, що повернувся, мій коханий!

– Потрібно було купити квіти – як показували в численних серіалах. Але грошей не було від слова “зовсім”. Ну, що – доведеться розраховувати тільки на власну харизму та чарівність!

– Двері відчинилися відразу – ніби на нього чекали, але на порозі стояв незнайомий накачаний мужик.

– Вже заміну привела! – подумав Сергій. – А його всього два тижні й не було!

– Ви – Сергій? – Запитав чоловік. – Ольга попередила, що ви зайдете.

– Я-то – Сергій, а ось ти хто? – одразу наїжачився Серьога: зараз він йому настукає по голеній потилиці!

– А я – новий господар цієї квартири!

– У сенсі – новий господар? А Ольга де? – здивувався чоловік.

– А хіба ви не знаєте? Ах, так! А Оля поїхала!

– Куди?

– Кудись до моря – вона не уточнювала!

– До якого моря? – остовпів Серьога: всього чотирнадцять днів його не було, і тут таке. Може, це йому сниться? Ущипніть мене, люди добрі!

– Як на мене, до Чорного! – реготнув чоловік.

– А чому – до моря?

– То вона спадщину отримала! Біля цього моря!

– Спадщину? – здивувався Сергій. Так от, мабуть, у чому вона тоді розбиралася, коли він поїхав на «рибалку»!

– Ну, так, особняк якийсь, чи що – тонкощів не знаю! Тому одразу вступила у спадок, продала квартиру, звільнилася, та поїхала до теплого моря!

– Як звільнилася? – остовпів Сергій.

– Так, дружина завжди мріяла жити біля моря! Але, як же він? І куди йому тепер іти? До Ліди? Повертатися в однокімнатну до мами? Може, адресу залишила і чекає на нього там?

– А як звільняються? Написала заяву і її одразу ж розрахували! Вона домовилася навіть, що зарплату не братиме, аби її відпустили без відпрацювання!

– Та й навіщо їй тепер ці копійки – вона ж тепер багата спадкоємиця!

– У сенсі – багата спадкоємиця?

– Та що ви весь час дивуєтесь? – невдоволено спитав мужик. – Так, отримала хорошу спадщину і сказала, що тепер може не працювати! А ви, що – справді, не знаєте?

– Вона сказала, що зайде колишній чоловік. То ви – чоловік, чи хто? Для чоловіка, навіть колишнього, ви щось замало поінформовані!

– Колишній чоловік? Чому колишній?

– А ви звідки це знаєте? – підозріло запитав Сергій.

– Так вона сама мені все і розповіла – поділилася, так би мовити, радістю! Ні, не називаючи, звичайно, конкретних сум та цифр!

– Так, до речі, вона вам дещо залишила! – і він виніс йому ті самі злощасні чоботи…

– В одному з них стирчали його нечисленні вудки, куплені для відводу очей. В іншому – лист. Звичайно ж, вона залишила йому адресу, його мила дівчинка! Ось зараз він і дізнається!

– Не може його ніжна Оленька його покинути, не може! Вона ж його так любить!

– А, швидше за все, там – і гроші йому на дорогу до цього особняка! Хоча залишати гроші незнайомій людині… Он, як очі бігають…

Сергій прочитав листа і повернувся, щоб піти.

– Гей, мужик, ти чоботи свої забери! – навздогін крикнув йому новий господар квартири.

– Залишіть собі! – тихо запропонував Серьога.

– Навіщо мені такий жах? Та й розмір не мій! Сказано – віддати!

Зовсім втрачений та розгублений чоловік із чоботами вийшов із під’їзду. А в листі виявилася лише одна фраза:

– Я з тобою розлучаюся – змотуй вудки, любитель риболовлі!

Яка подальша доля спіткала любителя риболовлі, колишній дружині було байдуже. Це вже зовсім інша історія…

Чи слушно вчинила дружина, як вважаєте? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.