Від скандалу до любові … один квиток…
Розповім вам історію того, як я з майбутнім чоловіком познайомилася. Справа була взимку, самі морози, чотири роки тому. Я повинна була їхати на автобусі в сусіднє місто, до подруги. Заздалегідь приїхала на автовокзал, купила квиток, сиджу, чекаю автобус. У призначений час він приходить, я йду на посадку. Піднімаюся на своє місце і бачу, що воно зайняте. Симпатичний хлопець сидить на моєму місці, зручно так розташувався, навушники не знімає.
Я спочатку ввічливо йому кажу, так мовляв і так, місце моє. Він навіть навушники не виймає. Після чого я починаю бурхливо жестикулювати і махати квитком. Нарешті, він витягує крапельки з вух і втомлено так, ніби я позбавила його всіх принад життя, запитує:
– Дівчина, що вам від мене потрібно?
Я в повному шоці, стою очима ляскаю. Знову показую квиток, що це моє місце він дивиться без особливого інтересу, потім каже:
– У мене те ж саме місце, – і показує свій. На ньому, і правда, написано те саме, що і у мене.
Далі продовжувати розмову і розбиратися в ситуації хлопець не бачить сенсу і знову пхає навушник. Від злості я висмикую його і кричу. Хлопець морщиться, починає кричати у відповідь, ми сваримося, але він так і відмовляється звільняти мені місце.
На наш крик звертає увагу водій, посадка закінчується через п’ять хвилин, а ми ще не сіли. Ми пояснюємо, що сталася якась дурниця, водій бере наші квитки і починає сміятися. Виявляється, у мене інший рейс, просто в той же самий час, і мій автобус стоїть на платформі зовсім поруч. Від сорому я починаю покриватися плямами і, коли виходжу, чую, як той хлопець регоче в повний голос.
А потім він підійшов до мене на одній із стоянок, адже автобуси йшли в один час, і ми познайомилися вже, як нормальні люди, без криків.
