Я навчалася на другому курсі університету. Був у нас один предмет, котрий я терпіти не могла і ніколи не розуміла його – філософія. Всі ці світорозуміння, титанізм, архетипи й дуалізм давалися мені з великими труднощами.
А ще викладач, як навмисне, був суворий і бридкий, навіть на кривій козі до нього не під’їдеш. Я ледве отримала залік. Але все змінилося, коли на зміну старому вчителю прийшов новий, молодий і дуже симпатичний! Звали його Павло Миколайович.
На вигляд чоловікові було тридцять із невеликим. Надало ж йому у філософські знання поринути! Відколи Павлик заступив на посаду викладача, філософія стала моїм улюбленим предметом. Щоправда, я так само нічого не розуміла, тільки й робила, що з’їдала поглядом солодкоголосого Павлика.
Він ніби заблукав у наш світ з минулого. Весь такий класичний: у штанях, піджаці, сорочці та жилеті здавався справжнім джентльменом. Бракувало капелюшка для повного комплекту і, замість кулькової ручки, пера з чорнилом.
Я захотіла познайомитися ближче з цією людиною. Вирішила продемонструвати свій інтерес до філософського вчення. Перед кожною парою готувала питання, виписувала незрозумілі терміни, та вивчала біографії великих мислителів.
У групі я тепер явно виділялася з натовпу, адже підіймала руку на кожному занятті, а потім ще й згодом підходила до Павла Миколайовича, щоб поговорити з ним особисто про сутність людську, а заразом і позагравати.
Мені пощастило, адже попереду був філософський конкурс серед студентів нашого інституту. Коли Павлик поцікавився, чи є охочі взяти участь, я єдина погодилася. Ми залишалися з ним наодинці після пар, та готувалися до заходу. Я не втрачала можливості постріляти очима, а він ніяково опускав голову в книгу.
Мій метод спрацював. Одного вечора ми вирушили в кіно, а потім зайшли до ресторану та випили по келиху. Коли розходилися, я поцілувала його в губи, втративши контроль і совість. Проте, чоловік не дуже чинив опір. Пізніше він навіть написав повідомлення, що вечір був чудовий.
Конкурс я блискуче провалила, адже тепер не могла думати ні про що, крім Паші. З ним ми іноді гуляли після навчання, та разом обідали, але домовилися тримати наші стосунки в таємниці. Незабаром чутка про наш роман просочилася у виші.
Тоді подруга повідомила:
– А ти в курсі, що він одружений?
Цього я не знала і здивовано замахала головою:
– Але ж каблучки на пальці немає! З чого ти це взяла? — поцікавилася я.
Дівчина розповіла, що нещодавно бачила в одному торговому центрі Павла Миколайовича, його дружину, та маленьку доньку.
А потім додала:
– Він той ще бабник! Ти не єдина, з ким він тут шашні крутить. Цей Ромео добре співає своїх філософських пісень наївним дівчаткам.
Я мала уточнити отриману інформацію, адже мені зовсім не хотілося в неї вірити. Але все це виявилося правдою. Паша підтвердив, а потім спробував виправдатися, от тільки я більше не хотіла його слухати. З того моменту спілкуємося ми виключно з навчання, хоча для мене це дуже складно, бо я закохалася.
Я більше не можу відвідувати його заняття! Ось так зовнішність людини буває оманливою: на вигляд галантний хлопець, а насправді жіночий угодник. Як він міг так вчинити зі мною? Він просто грався, а я закохалася!
Мені дуже боляче про це згадувати, та бачити його байдужі посмішки? Я не хочу бути розлучницею, але й забути своє перше кохання не можу! Що робити, підкажіть!
