Я залишилася сама з двома малолітніми дітьми, а через п’ятнадцять років чоловік повернувся, бо виявилось, що нікому не потрібний

Сергій пішов із сім’ї, коли я була в положенні другою дитиною. Ця звістка дуже розгнівала його, він кричав, що я маю позбавитися від небажаного малюка, але я відмовилася, це ж величезний гріх.
Я не могла піти на цей жахливий крок. Ми були молоді, мені 19, йому 25, чоловік нещодавно відкрив свою справу, і друга дитина могла стати величезною ношею та перешкодою для його перспективного майбутнього.

Зі словами «Ти зробила свій вибір» він, грюкнувши дверима, пішов у невідомому напрямку. У ліжечку плакала однорічна дочка, вона ніби відчувала, що сталося щось жахливе.
До останнього я сподівалася, що він одумається і повернеться, але чоловік зник із нашого життя. Через місяць мені надійшов поштою лист – запрошення на процес розлучення, на який сам він чомусь не прийшов.

Я залишилася одна з двома дітьми на руках, було дуже важко морально та фізично, мені ніхто не допомагав, справлялася сама. Протягом п’яти років про нього не було жодних звісток, але одного разу нашим невеликим містечком промайнула чутка, що приїжджає якийсь заможний бізнесмен, і збирається відкривати в місті мережу магазинів.

У підприємцю я впізнала свого колишнього чоловіка, він був у компанії якоїсь симпатичної, та стрункої дівчини. Я не стала підходити до нього, розуміючи, що ця людина давно нас викреслила зі свого життя.

Мої подружки часто розповідали мені, що він міняє дівчат, як рукавички, й часто його можна побачити із черговою молодою красунею, яка годиться йому в дочки. Сама я давно поставила хрест на особистому житті, повністю присвятивши себе роботі, та дітям.

Дочці та синові я завжди кажу, що їхній тато живе далеко, і за певних обставин не може приїхати та відвідати їх. “Тато” завжди надсилає подарунки, які, звичайно ж – я купую своїм дітям сама, від імені батька. Я не хочу, щоб вони думали, що він їх не любить.

З того часу минуло вже приблизно п’ятнадцять років, хтось мені сказав, що бізнес мого колишнього чоловіка прогорів, зараз кругом конкуренція. Мої діти виросли, дочка навчається у десятому класі, а син у сьомому.

Я повністю задоволена власним життям, відсутність у ній чоловіка мене не зламала, а навпаки зробила сильнішою, та впевненішою в собі. Якось, коли ми з дітьми обідали, пролунав дзвінок у двері і … на порозі стояв ВІН! Мій колишній чоловік дуже сильно змінився з нашої останньої зустрічі, від статного й імпозантного чоловіка не залишилося й сліду, перед нами стояла посивіла і трохи побита життям людина.

«Мабуть, останніми роками йому жилося не солодко» — ця думка мимоволі промайнула у мене в голові, коли я вперше, після довгої розлуки, його побачила.
Наше спілкування почалося здалеку, втративши все, він несподівано згадав, що він колись мав сім’ю. Тепер колишній чоловік хотів би надолужити втрачене, та відновити спілкування з дітьми.

Я була не проти, але самі діти довгий час не йшли на контакт, адже вони вже не ті малюки, яким можна розповісти чергову казку про тата космонавта, вони виросли і все чудово розуміють.
Колишній чоловік став частим гостем у нашому домі, в ньому несподівано прокинулися батьківські почуття.

Мало того, він намагається звабити мене, і виявляє бажання знову зійтись і жити разом. Він зрозумів, що втратив найголовніше у своєму житті, і зараз намагається склеїти те, що сам колись розбив. Я зараз перебуваю в роздумах, всі мої знайомі мене відмовляють знову пускати цю людину у своє життя, адже одного разу, він вже завдав мені страшного душевного болю.

До того ж, деякі мої подруги запевняють, що йому жити ніде, він блукає по друзях і знайомих, аби прихистили на ніч, а тут я – дуже зручний і легкий варіант із квартирою. Хоч колишній чоловік і каже мені гарні слова кохання, намагається залицятись, але мене долають сумніви.

Чи справді сказане ним від щирого серця, чи це лише хитрощі і маніпуляція через мою квартиру?
Поки що ми з колишнім чоловіком підтримуємо суто дружні стосунки. Я й сама не можу точно сказати, чи хочу я його вибачати. Я звикла жити без чоловіка, якщо я чудово впоралася без «чоловічого плеча», навіщо мені тоді людина, яка зрадила своїх дітей і мене.

Я поки придивляюся до його поведінки, в будь-якому випадку сама приймати рішення я не стану, для мене відіграє важливу роль думка наших спільних дітей. Чи зможуть вони пробачити недбайливому батькові, який витрачав величезні гроші на коханок, а не на власних дітей.

Таке складне рішення не приймається за один день, тут треба все обміркувати. Я поки що насолоджуюся увагою колишнього благовірного, і вона мені приємна. Але чи буде він таким добрим і люблячим, коли я відважусь на сумісне проживання? Чи не доведеться мені потім, через свою доброту, шкодувати про те, що знову повірила тому, хто одного разу вже зрадив? Як мені бути? Дайте пораду…

You cannot copy content of this page