Я зараз не спілкуюсь ні з батьками, ні з колишнім чоловіком, і це моє рішення. Щоб вони мене не діставали, я навіть до іншого міста переїхала, бо й батьки, і чоловік чули лише себе.
Мама з татом завжди чекали, що моїм чоловіком буде принц на білому коні з мішками золота за спиною, а я почала зустрічатися зі звичайним хлопцем, який працював менеджером.
Як батьки пирхали та крутили носи, я навіть згадувати не хочу. Поводилися вони огидно, хоча я їм сто разів говорила, як мені неприємна така їхня поведінка.
Чоловік від такої їхньої поведінки теж був не в захваті, але у відкриту конфронтацію не вступав. Просто висловлював мені потім удома все, що в нього накипіло.
Мене це все дуже нервувало, бо я люблю і чоловіка, і маму з татом. Мої мрії, як ми всі разом дружно збиратимемося за столом, сипалися, як картковий будиночок.
Заміжня я була два роки. І всі два роки – це низка скандалів між батьками та чоловіком, у який вони постійно втягували ще й мене.
Я намагалася згладжувати кути, якось тримати всіх у рамках, але виходило відверто погано. Якщо на початку вечора ще якось виходило, то після другого келиха всіх вже несло.
Кожне сімейне свято перетворювалося на розбирання, де ображеними себе відчували обидві сторони. Мені це набридло, тому я сказала, що все більше ніяких спільних свят я втомилася.
Але навіть відсутність подразника у прямій видимості не змінило нічого. Батьки при кожній нагоді лили мені у вуха, який у мене жахливий чоловік, і мене він не любить, і їх не поважає, і заробляє мало, навіть своєї квартири немає.
Чоловік при кожному моєму зауваженні одразу починав кричати, що це мене батьки навчили, вони вічно від нього щось вимагають, вічно мене проти нього налаштовують.
А якщо я виїжджала до батьків у гості, то він постійно потім ходив із кислим обличчям, бо я обрала провести час не з ним.
Але були заходи, на які я без чоловіка прийти не могла, наприклад, весілля молодшого брата. Ось на цьому весіллі у батька з чоловіком трохи до бійки не дійшло.
Через що розгорілася така спекотна суперечка її я пропустила, бо чоловіки тоді виходили на перекур, потрапила до розв’язки.
Чоловіка я відвезла одразу додому. Він мені виставив ультиматум, щоб я обирала або він, або батьки. Мовляв, моя сім’я об нього лише ноги витирає, йому це набридло.
А за три дні мені схожий ультиматум висунули й батьки. Мовляв, я заміжня за божевільним, він на мого батька з кулаками кинувся, вони такого не вибачать, тому або розлучення, або батьків у мене немає.
У мене, мабуть, був нервовий зрив, бо я плакала і не могла заспокоїтись. Мабуть, виплакавши все накопичене, я прийняла рішення.
Чоловіка поставила перед фактом, що ми розлучаємося, якщо він не хоче мене розуміти, а батькам сказала, що хоч і розлучаюся, але переїжджаю, якщо їм плювати на мій вибір і вони готові навіть відмовитися від мене, якщо буде не так, як вони хочуть.
Сказала я це, коли до поїзда залишалася лише година. Це сталося за місяць після тих ультиматумів. За цей час я домовилася про переїзд до іншого міста, де є філія компанії, та підшукала житло там.
Ні з ким не спілкуюся, нарешті стала спокійно спати. Не шкодую про свій вибір, бо я обрала себе.
