Я завжди думав, що говорити зі старим другом, як слухати старі пісні

Стою на автобусній зупинці і раптом помічаю збоку свого давнього шкільного товариша. Скільки ж років ми не бачилися. А він нітрохи не змінився.

У розмові ми зрозуміли, що чекаємо на одну і ту ж маршрутку, тож час на розмови був. Я завжди думав, що говорити зі старим другом, як слухати старі пісні і згадувати певні моменти свого життя

.Транспорт наш не їхав ще 10 хвилин, а тим часом почав накрапати дощ, який перетворився у потужну зливу. Заходимо в маршрутку, займаємо вільні місця, я ненароком опускаю погляд на свої білі кросівки і закочую очі від роздратування.

Взуття було все в грязюці.– Після важкого робочого дня тільки й мріяв пів вечора чистити і сушити кросівки.– В сенсі? Навіщо тобі чистити черевики, якщо у тебе є дружина?

Сказати, що я був злий – не сказати нічого. В мене навіть відібрало мову. Тож нетерпляче вдихнув повітря і пояснив, що моя дружина не моя рабиnя і вона може зробити щось подібне лише тоді, коли їй захочеться порадувати мене чимось приємним.

Але навіть тоді мені буде незручно, адже вона так само втомлюється на роботі, а потім робить купу домашніх справ.– Та як ти можеш таке говорити? Вона твоя дружина, а значить повинна доглядати за тобою.

Її обов’язок слідкувати за твоїм зовнішнім виглядом, за чистотою в домі, приготовленою їжею і іншими дрібними справами.Це вивело мене ще більше. Як можна мислити такими тупuми стереотипами.

Ніби неандерталець якийсь. Адекватні люди ніколи не будуть ділити людей на чоловіків і жінок. Ніхто нікому нічого не повинен. Якщо є час, то не важко допомогти дружині в чомусь, натомість вона обов’язково колись віддячить своєю допомогою.

І це буде від чистого серця і власного бажання, а не через якісь незрозумілі обов’язки, які вигадали якісь хворі люди.Мені неодноразово доводилося чути, що деякі чоловіки керуються таким життєвим правилом як мій приятель.

Колись навіть моя двоюрідна сестра розлучилася зі своїм чоловіком з подібної причини. Спочатку вона терпіла, як і всі, але останньою краплею було нав’язування цих «правил шлюбу» дітям.

Розказувати підростаючому сину про таке поводження з жінками – найгірше, що може бути. Тож скоро вони перестали існувати як пара.

Я хочу донести до кожного, хто це читає: ми, чоловіки, повинні оберігати і любити своїх коханих, а не обтяжувати їх безкінечними справами. Цінуймо наших прекрасних дам і вони будуть цінувати нас вдвічі більше.