Не знаю, чому, але до народження своєї дитини я мріяла мати 5 дітей, розчулювалася побачивши багатодітних матерів, навіть трошки їм заздрила. Я в терміновому порядку вийшла заміж, щоб була сім’я, діти. Але коли я, нарешті, завагітніла, то відчула себе нікчемою.
Я була дуже засмучена тим, що я, як остання людина, сиділа вдома і чекала пологів. До 7 місяця я стала ненавидіти дитину, що живе в мені, постійно влаштовувала істерики і скандали чоловікові. Вже тоді я вирішила, що більше ніколи не завагітнію і не народжу.
Хоч мені і говорили, що після народження дитини пройде рік, і я знову захочу дитину. Ні, вже пройшло 3,5 роки, і з кожним днем я все гірше і гірше ставлюся до того, що хтось вагітніє, всі більше не хочу заводити другу дитину. Це не означає, що я погано ставлюся до своєї дитини, навпаки, я віддаю їй все.
Я стала ненавидіти багатодітних жінок, які плодяться по 3, 5 і 10+ дітей, стала відпускати на їх адресу жарти. Чужі діти стали для мене огидні, мені здається, що вони брудні, сопливі, постійно кричать.
Я не розумію, чому радіють жінки, особливо якщо у них дитина далеко не перша. Психологи і психіатри безсилі.
