Коли у нас на роботі з’явився новий співробітник, всі жінки і дівчата нашого відділу були від нього в захваті. Високий, гарний, блакитні очі, з почуттям гумору, він, звичайно ж, знав, що подобається жінкам.
На мене він не справив такого враження, як на всіх. Була в ньому, на мій погляд, якась зарозумілість і це відштовхувало. Але він з усіх нас чомусь вибрав мене.
Постійно робив компліменти, намагався якомога частіше бути поруч, хоча знав, що я заміжня і незаміжніх дівчат у нас було багато. Декілька разів пропонував підвезти, але я відмовлялася.
Але якось, коли ми всім колективом поїхали до співробітниці на дачу відзначити її день народження, після випитого шампанського, я не встояла. Це була єдина ніч, яка перевернула моє життя.
Я завжди засуджувала жінок, які зраджували свого чоловіка, а тепер я належу до їх числа і живу з почуттям провини. Спочатку я хотіла у всьому зізнатися чоловікові, але потім передумала. Я його люблю і боюсь втратити.
Раніше я могла образитися на нього або обурювалася, коли у вихідні він іноді збирався на рибалку з друзями. Тепер усе змінилося. Я перестала робити йому зауваження щодо дрібниць, навіть якщо він затримується після роботи. Мені тепер краще дома одній, бо коли чоловік зі мною, то я ще гостріше відчуваю свою провину. Я займаюся прибиранням, роблю косметичні маски, вбиваю час за різними домашніми клопотами, щоб відволіктися.
Коли чоловік розмовляє телефоном, я прислухаюся, сподіваючись, що йому дзвонить жінка. Як не дивно, але мені хочеться, щоб він теж зрадив мені, і тоді я, можливо, так би не корила себе за свій вчинок.
Мені здається, що на минулій роботі всі про все здогадуються та засуджують мене. Через це я звільнилася з роботи і перейшла в іншу компанію на нижчу посаду, але мені так спокійніше.
Поділилася з подругою своїми переживаннями, і вона сказала, що я маю пробачити себе, жити і поводитися далі так, щоб не зруйнувати сім]ю. Адже мої муки позначаються і на дітях, і на чоловіка.
