Аліса та Оля потоваришували ще на першому курсі університету.
В перший навчальний день Аліса довго шукала потрібну аудиторію і зрештою зупинилася біля сходів, намагаючись зрозуміти, куди йти далі.
– У тебе теж лекція з історії? – спитала дівчина, що стояла поруч.
– Так. А ти знаєш, де аудиторія?
– Ні. Я сподівалася, що ти знаєш… – засміялася Оля.
Дівчата пішли шукати кабінет разом, на пару запізнилися, зате познайомилися ближче і після цього стали просто не розлий вода. Дуже швидко з’ясувалося, що у них багато спільного.
Після занять вони часто заходили в кафе біля університету і говорили по три години про все, що спадало на думку. Вони разом готувалися до іспитів, обмінювалися конспектами, допомагали одна одній.
Дівчата стали найкращими подругами. У Аліси не було близьких у цьому місті, тому вона зблизилася з родиною подруги і знала майже всіх її родичів
А Оля могла без попередження приїхати до Аліси додому і спокійно полізти в холодильник, бо була там своєю. Але після закінчення університету їхнє життя почало змінюватися.
Аліса знайшла чудову роботу і, щоб закріпитися там, майже весь час проводила в офісі. На спілкування та веселощі часу було вже не так багато. Оля приблизно в цей час познайомилася з майбутнім чоловіком.
Відносини розвивалися швидко, і за кілька місяців Оля вже готувалася до весілля.
– Ти серйозно? – Здивувалася Аліса, коли подруга розповіла їй про пропозицію. – Ви ж нещодавно познайомилися.
– Я точно знаю, що він моя людина.
– Ну, якщо ти впевнена…
– Впевнена! – по тону Олі було зрозуміло, що відмовляти її нема сенсу.
Весілля зіграли за два місяці. Аліса була свідком і допомагала Олі практично з усім. Для неї це теж був важливий день, адже Оля була для неї рідною людиною.
А ще за кілька місяців Оля зателефонувала їй прямо з ранку і, схлипуючи, запитала:
– Ти сидиш?
– Олю, восьма ранку. Я взагалі ще лежу! – жартівливо відповіла Аліса.
– Тоді лежи і не вставай, бо впадеш! Я при надії!
– Та гаразд?! Ура-а-а! -Аліса спочатку не повірила, а потім схопилася і закричала на весь будинок від радості.
Весь термін був спокійним, тож у призначений час у Олі народ ився син, якого вони з чоловіком назвали Максимом.
Аліса приїжджала до них із подарунками, допомагала з покупками й іноді залишалася з малюком, щоб Оля могла хоча б спокійно прийняти душ чи поспати.
За кілька місяців Оля знову завела з Алісою серйозну розмову.
– Ми вирішили хрестити Максима. І я хочу, щоб хресною була ти.
– Звичайно! Я буду його хресною! – Аліса погодилася, не роздумуючи.
Коли Максиму виповнювався рік, Аліса вирішила, що звичайного подарунка буде мало. Хотілося зробити щось особливе, щоб порадувати Олю та показати, як сильно вона любить їх усіх. За кілька тижнів до свята вона зателефонувала до подруги.
– Торт замовлятимете?
– Мабуть…
– Не замовляй! Я сама зроблю!
Оля спочатку засміялася. Аліса й раніше іноді пекла, але великий святковий торт вона ще ніколи не робила.
– Ти впевнена?
– Звичайно!
Аліса підійшла до справи серйозно. Декілька вечорів дивилася рецепти, вибирала начинку, думала, як прикрасити торт.
Хотілося, щоб він виглядав красиво й на смак був чудовим. У результаті вона зробила великий ванільний торт із малиновою начинкою, маленькими фігурками звірів та цифрою один нагорі.
Коли Аліса принесла його на свято, Оля з чоловіком втратили мову.
– Алісо, ти випадково не кондитер?! Це ж приголомшливо!
– Я намагалася!
Гості теж були у захваті. Аліса була задоволена найбільше. Їй подобалося бачити, як радіє Оля. За рік питання про те, хто робитиме торт на день народження Максима, вже навіть не обговорювалося.
Так з’явилася їхня маленька традиція. П’ять років усе йшло добре, а ось цей рік у Аліси від початку якось не задався.
Спершу почалися проблеми на роботі. У відділі змінилося керівництво, вимог побільшало, а людей, щоб усе це виконувати, навпаки, менше.
Аліса постійно затримувалася, брала роботу додому та майже перестала нормально відпочивати. Кілька разів вона навіть казала Олі, що хоче все кинути.
– Може, справді звільняйся? – відповіла та.
– І куди я піду?
– Ну знайдеш ще щось! – цілком безтурботно відповіла подруга.
Але знайти нову роботу було не так просто, тому Аліса продовжувала терпіти всі витівки начальника та постійні наднормові.
Потім пішов на хмари її кіт. Ще під час студентства дівчина підібрала його на вулиці та виходила. Він став для неї членом сім’ї. І раптом котик захворів.
Аліса возила його клініками, сподівалася, що лікарі зможуть допомогти, влізла в кредити, щоб оплачувати крапельниці та ліки. Але нічого не вийшло. У день, коли кота приспали, Алісі було дуже важко.
– Ти можеш приїхати? – Вона попросила Олю побути з нею, але та не змогла. А коли Аліса спробувала розповісти, як тяжко переживає втрату, Оля тільки сказала:
– Мила, це ж лише кіт. Ну, чого ти?
Після слів Олі їй не хотілося ділитися з нею своїми переживаннями. Довгий час Аліса не могла оговтатися від втрати улюбленця, тому і спілкування з подругою поступово, але зійшло нанівець.
А потім сталася нова неприємність.
…В той день Аліса була на роботі. Ще вранці трохи болів живіт, але вона вирішила, що нічого серйозного не відбувається. Випила пігулку і продовжила займатися своїми справами, але після обіду біль різко посилився.
– Ти чого така бліда? – спитала колега Марина, коли Аліса зупинилася поряд із її столом.
– Живіт щось прихопило.
Через кілька секунд Аліса схопилася за край столу колеги, перед очима все попливло. Останнє, що вона запам’ятала, як хтось покликав її на ім’я.
Аліса прийшла до тями вже в лікарні. Їй терміново зробили оперативне втручання. У перші дні Аліса майже нічого не могла робити. Вона лежала в палаті, насилу вставала і більшу частину часу спала. Коли трохи оговталася, написала Олі:
– Я у лікарні. Мені зробили втручання.
Відповіді не було. За кілька годин Аліса написала ще раз:
– Якщо зможеш, привези, будь ласка, воду, зарядку та дещо з речей. У тебе ж є мої ключі?
Але й на це повідомлення відповіді не було. Зрештою Алісі довелося зателефонувати Марині, тій самій колезі, яка була поруч, коли їй стало погано.
– Марино, вибач, будь ласка. Ти не могла б мені дещо привезти?
– Звісно. Що потрібно?
Аліса продиктувала список, кілька разів вибачившись за незручність, і почала чекати, коли чужа людина купить і привезе все необхідне. За кілька годин Марина приїхала. Привезла воду, зарядку, капці, засоби гігієни та навіть трохи їжі.
– Дякую тобі величезне… – крізь сльози сказала Аліса.
– Та припини. Тобі ще щось потрібно?
– Ні. Цього більш, ніж достатньо.
Коли Марина пішла, Аліса знову подивилася на телефон. Від Олі, як і раніше, не було жодного повідомлення.
За день до виписки Аліса вже почувала себе трохи краще, але біль все ще не минув, та й слабкість нікуди не поділася.
Ближче до обіду задзвонив телефон. То була Оля. Аліса підійняла слухавку і почула голос “найкращої подруги”.
– Привіт, хвора! – весело сказала Оля. – Чи вже припинила боки відлежувати?
Аліса навіть не зрозуміла, як їй на це відповісти.
– Лише завтра додому відпустять.
– Це чудово! – Зраділа Оля. – Ти ж пам’ятаєш, що у Макса день народження через чотири дні?
Аліса пам’ятала. Про день народження похресника вона ніколи не забувала.
– Пам’ятаю.
– Ну і добре. В цьому році він хоче шоколадний торт із фігурками супергероїв. Я тобі потім фотку скину, який приблизно.
Аліса не могла повірити, що її найкраща подруга не розуміє, в якому вона зараз стані.
– Оль, я щойно після опер.ації! Я навіть нормально стояти не можу.
– Так у тебе ще майже три дні є, оговтаєшся! Ти на свято можеш не приходити, чоловік заїде, забере торт.
Образа і злість поступово наростали, але Аліса намагалася тримати себе в руках.
– Олю, я не пектиму торт. Не цього року.
– Алісо, ну ти що? Ти ж дитину засмутиш! – голос Олі став незадоволеним.
– Я можу замовити торт, смачний, гарний, але з кондитерської, – Аліса не хотіла скандалити.
– Але ж він хоче твій! Від коханої хресної! Він цілий рік чекав, це його улюблена частина свята!
Після цих слів Аліса просто вимкнула дзвінок. Сперечатись у неї не було сил.
Наступного дня Аліса приїхала додому на таксі. Діставшись квартири, вона буквально впала на ліжко. Не минуло й пів години, як у двері подзвонили. На порозі стояла Оля із двома великими пакетами.
– Тримай! – Сказала вона і простягла їх Алісі. – Все купила. Шоколад, вершки, масло, яйця. Ніби нічого не забула. Бачиш, я про тебе дбаю! Навіть не треба йти в магазин!
Аліса подивилася спочатку на пакунки, потім на подругу.
– Я ж сказала, що не пектиму!
– Ну, припини! Ти ж вдома все одно без діла сидітимеш. Зробиш торт, відволічешся трохи, – усміхнулася Оля.
Аліса нічого не відповіла. Мовчки забрала пакети. Оля цмокнула її в щоку і пішла, пославшись на те, що у неї багато справ.
Коли двері за подругою зачинилися, Аліса сіла на кухні і розплакалася. Вона ніяк не чекала від Олі такої байдужості та егоїзму. Було складно визнати, що багаторічна дружба не була гарантією турботи та розуміння.
Торт вона зрештою справді замовила. Знайшла хорошу кондитерську, пояснила, яких героїв любить Максим, обрала начинку та сплатила замовлення. Аліса не хотіла, щоб через їхню сварку постраждав Максим.
А ось із самою Олею Аліса вирішила спілкування припинити. Цього разу їй навіть не хотілося нічого пояснювати чи благати про розуміння. Після свята Аліса просто заблокувала Олю у месенджерах та соціальних мережах.
За іронією, та помітила це лише за кілька тижнів. Але одразу ж приїхала з’ясувати, що найшло на подругу.
– Алісо, ти зовсім, чи що?!
– Я?! Може, це в тебе щось не так?
– У мене все чудово! Не розумію, про що ти!
– Коли мене відвезли в лікарню, ти навіть не приїхала відвідати та не відповіла на мої повідомлення! А потім вимагала від мене торта, хоч я ще навіть нормально ходити не могла. Очевидно, що тобі вже давно начхати на мене!
– А ти хоч раз подумала, що у мене теж є своє життя? Я не приїхала в лікарню не тому, що мені було байдуже. У мене дитина, чоловік, робота, купа справ.
– І з тортом у нас є традиція! Я думала, що ти все одно спечеш його для Максима, як робила щороку. Думаєш, я будувала плани, як тебе зачепити?
– Річ не в торті, Оль, – тихо відповіла Аліса. – Просто зараз я зрозуміла, що нашої дружби вже давно немає. Залишився лише обов’язок з мого боку.
Оля нічого не відповіла. Вона кинула погляд на подругу, сповнений осуду, а потім вийшла і грюкнула дверима.
Для Аліси після цього їхня дружба була закінчена. Було важко відмовитись від такої важливої частини життя, але згодом їй вдалося вибудувати щось нове.
Вона намагалася не озиратися назад, а просто рухатися далі, назустріч своєму жіночому щастю, яке чекало на неї попереду…
А як би ви вчинили в цій ситуації? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки та підписуйтеся на сторінку, щоб читати нові публікації!
