Я живу подвійним життям, і тепер не знаю що робити далі

Напевно, я не один такий. Багато чоловіків живе подвійним життям, деякі навіть потрійним, і так далі. Я, звичайно, маю на увазі не всяких там Штірліців і Джеймс Бондів, а звичайнісіньких мужиків, яких повно навколо. Безліч чоловіків має коханок. А ви не знали? І вірите своєму чоловікові, що він один у вас такий винятковий? Справа ваша.

Але чоловікам теж не варто розслаблятися і варто розуміти: безліч жінок має коханців. Але в більшості випадків акценти розставлені чітко – це дружина (чоловік), а ось це коханка (коханець).

А я зовсім заплутався у своїй брехні. Я поперемінно живу з двома жінками і обом кажу, що кожна з них для мене єдина. Найстрашніше, що так воно для мене і є. Багато хто скаже, мовляв, знайшов чим здивувати – у світі повно таких та інших аферистів, але це не стосується мене.

Я не аферист і жодної виграшу із ситуації, в яку потрапив, не маю, навпаки – одні проблеми. Це по-перше. По-друге, я ні на кому не одружений (одружуватися з двома жінками одночасно, можна хіба що в дешевій комедії для домогосподарок), але від цього ситуація кращою не стає, виходу все одно не бачу.

Я працюю на нафтових промислах. І одна жінка у мене в Польщі. Там я проводжу три місяці – робота відбувається вахтовим методом. Наступні три місяці я проводжу під Києвом – там у мене є батьківський будинок та інша жінка.

Тій, яка закордоном, я говорю, що змушений повертатися, тому що в мене хворі батьки та інше, але я обов’язково колись залишуся назавжди. Тій, яка в Києві, я нічого не кажу. Вона думає, що в мене гарна високооплачувана робота і нічого не питає.

Спочатку мені подобалася ситуація, поки стосунки були на стадії «романтики», але згодом ступінь прихильності стала такою, що сама думка про розрив з будь-якої з моїх подруг стала нестерпною. Та й складно це, ні з того ні з сього сказати: я йду, ти мені набридла і я від тебе втомився. Ви б так змогли? Я – ні.

Я просто пливу за течією і чекаю викриття та майбутньої катастрофи. Я не знаю, якій з них розіб’ю серце, а з якою залишусь. Залишаю розв’язання цього питання на волю випадку, і підсвідомо чекаю на викриття. Можливо, мене прокляне, і одна, і друга. Як я без них житиму, навіть не уявляю.

Іноді я замислююся, що мусульмани в чомусь мають рацію, дозволяючи багатоженство. Ось якби ще й жінки мали такі самі права – це справді була б справедлива релігія. Втім, у мене немає жодних підстав припускати, що моїм жінкам сподобалося б таке життя. Але це все пусті роздуми.

Що мені робити?