Аліса прийшла додому і впала на ліжко, ноги гули, сил ні на що не було.
— Ти чого така “бадьора”? — саркастично спитав Гліб, лягаючи поряд із дружиною.
— Сьогодні був шалений день, клієнти йшли один за одним, мені навіть пообідати не вдалося.
— Натомість премія буде гарною. – Спробував підбадьорити дружину Гліб.
— Так, мабуть. – без особливої радості в голосі озвалася Аліса.
Ось уже третій рік вона працювала адміністратором у салоні краси, саме там вони з Глібом і познайомилися, коли молодик прийшов на стрижку. Аліса і подумати не могла, що цей ввічливий і усміхнений клієнт стане її чоловіком.
Вона звикла до флірту, що ні до чого не зобов’язує, і не розраховувала, що запрошення на каву заведе її так далеко. Проте, вже за кілька місяців Аліса та Гліб з’їхалися, а за півтора року зіграли скромне весілля лише для найближчих.
– Я трохи відпочину і займуся вечерею. – Пообіцяла Аліса, потягуючись.
— Добре, я поки що не голодний. – Сказав Гліб, встаючи з ліжка. – Піду трохи пограю. — і він сів за комп’ютер, підсуваючи крісло ближче до монітора.
Комп’ютерні ігри займали майже весь вільний час Гліба, він ніколи не упускав можливості провести годину іншу за улюбленим заняттям. Він працював програмістом і примудрявся знайти час на ігри навіть у перервах між написанням коду.
— Та куди ти преш?! – Гліб вилаявся і вдарив по клавіатурі. — Чорт забирай! — він відсунувся від столу і кілька разів прокрутився на кріслі.
— Не кричи ти так, це ж лише гра. – Сказала Аліса, яка не сильно розділяла захоплення чоловіка.
— Я запоров дуже важливий бій. — пояснив Гліб, знову під’їжджаючи до комп’ютера.
— Гаразд, давай тут особливо не захоплюйся, хвилин через сорок вечерятимемо. – Сказала Аліса і пішла на кухню.
Навіть після важкого робочого дня вона все одно готувала із задоволенням. Дівчині подобалося балувати чоловіка вишуканими стравами, які він ніколи не залишав поза увагою.
– Уууу. — казав він щоразу, пробуючи щось нове. — Дуже смачно, в тебе золоті руки.
– Дякую. — завжди бентежилася Аліса, радіючи, що їй вдалося догодити коханому.
Вона мріяла бути ідеальною господаркою, тому постійно навчалася чогось нового. Аліса вишукувала нові й нові рецепти, які повинні були вразити й захопити Гліба, не надто досвідченого в цьому питанні. Ось і цього разу вона приготувала запечену рибу, фаршировану рисом із грибами.
– Ти не перестаєш мене дивувати. – сказав Гліб, пробуючи вечерю.
– Я намагаюся. – Усміхнулася Аліса.
– Ти чудова господиня, мені так з тобою пощастило. — щиро сказав Гліб.
В цілому, подружнє життя молодих людей протікало досить спокійно, поки одного прекрасного дня все не змінилося.
– Ти не повіриш. — заявив Гліб з порога, прийшовши одного вечора додому. — Я безробітний, так просто, в один день. – Він кинув сумку з ноутбуком на пуф і швидко скинув з себе черевики.
– Як? Чому? – Схвилювалася Аліса.
— Бо Петро Миколайович виявився тим ще… — відповів Гліб, хоча ситуація не надто прояснилася.
– Петро Миколайович? — Аліса замислилась. — Це ж твій начальник, правда?
– Він самий. – підтвердив Гліб.
– І що він зробив? — Аліса починала дратуватись через те, що чоловік не може їй відповісти по суті.
– Він втік. Набрав боргів і втік, а ми всі раптом стали безробітними. — Гліб був лютий.
— Як це так? – Аліса не знала, що сказати.
— Отак. Фірма збанкрутувала, ніякі співробітники їй більше не потрібні, тож завтра я вихідний, ну і післязавтра теж.
— Ти головне не переймайся, все налагодиться і знайдеш ти роботу ще кращу за попередню. – Спробувала заспокоїти чоловіка Аліса.
— Знайду, звісно. — тяжко зітхнув Гліб. — Але все одно прикро, що так вийшло.
– Я розумію. – Аліса підійшла ближче і міцно його обійняла. — Ми з усім упораємося, такого професіонала, як ти, з руками та ногами відірвуть.
Але слова Аліси виявилися далекими від реальності, і пошуки нової роботи затяглися у Гліба надовго. Щовечора, коли Аліса приходила додому, чоловік розповідав їй, як усе погано з ринком праці, і як він не може знайти собі навіть простий підробіток.
— Або платять копійки, або список обов’язків прагне нескінченності. – скаржився Гліб дружині.
— Ну, може влаштуєшся на ту, де мало платять? – Запропонувала йому Аліса. — Мало грошей все одно більше за нуль.
— Та ти знущаєшся? — Гліб скорчив незадоволене обличчя. — Я за таку суму й пальцем не ворухну.
Така позиція чоловіка добряче дратувала Алісу, адже вона була змушена працювати набагато більше, ніж раніше. Купівля продуктів та орендна плата за квартиру перевищували зарплату дівчини, і вона була змушена брати додаткові зміни.
— Ти чого так пізно? — невдоволено спитав Гліб, коли Аліса вкотре повернулася близько десятої вечора. — Я вже страшенно голодний.
— Ну взяв би, та приготував щось. – відповіла Аліса, яка ледве доповзла до будинку після важкої зміни.
— Ти ж знаєш, мої кулінарні здібності лишають бажати кращого. — сказав Гліб, навіть не відводячи очей від монітора.
— Мені здається, у тебе зараз достатньо вільного часу, щоби це виправити. — відповіла Аліса, яка не мала сил навіть на те, щоб переодягнутися в домашній одяг.
Відколи Гліб залишився без роботи, Аліса бачила його або за комп’ютером, або біля телевізора. Жодних справ по дому він не робив, вважаючи, що в Аліси це виходить набагато краще. Дівчина з гіркотою згадувала їх із Глібом минуле життя і думала, що гірше, ніж зараз, бути вже не може, але вона глибоко помилялася.
Чим довше Гліб сидів удома, тим гіршим ставав його характер. Від простого неробства він перейшов до докорів у бік дружини, хоча вона щосили намагалася все встигати.
— Аліса, ну куди ти сьогодні вранці так поспішала, що навіть чай мені не заварила? — дорікнув її Гліб.
– На роботу. — здивувалася Аліса від такого питання. – А що, ти й чай собі сам заварити не можеш?
— Можу, але й ти теж не безрука. – відповів Гліб.
– Ти сам розумієш, що кажеш? — обуренню Аліси не було меж.
— Нічого особливого я не говорю, просто намагаюся донести до своєї дружини, що вона повинна думати не лише про себе.
— Це я думаю лише про себе? — Аліса широко розплющила очі.
— Ну, не я ж. — Гліб, як і раніше, вважав, що він не каже нічого особливого. — Просто будь уважніше, добре?
Аліса нічого йому не відповіла, вона перебувала в шоці від того, на кого перетворився її колись дбайливий чоловік.
– Аліса, речі випрались вже кілька годин тому, може розвісиш, нарешті? – Запитав Гліб через пару днів після події з чайником.
— Я думала, що ти вже розвісив. — сказала Аліса, стоячи біля дошки для прасування.
– Ні, тобі видніше, як все правильно вішати. – сказав Гліб. — Давай, поспішай, бо воно потім смердіти буде.
— Слухай, я й так роблю все сама, може, хоча б з білизною ти розберешся?
– Це мені дзвонять. — стрепенувся Гліб, почувши дзвін телефону з сусідньої кімнати і пішов відповідати, пропустивши повз вуха зауваження дружини.
З кожним новим днем Аліса все більше відчувала, що її сили закінчуються. Вона працювала в салоні, а потім приходила додому і до пізньої ночі займалася прибиранням та приготуванням.
— Ти чого лежиш, вечеряти час. — невдоволено сказав Гліб, коли Аліса одного дня прийшла з роботи та без сил впала на ліжко.
— Я дуже втомилася, сам щось придумай. — втомлено відповіла Аліса.
— Чим ви там у своєму салоні займаєтеся, що ти так утомлюєшся? – здивувався Гліб.
– Багато чого. – Ухильно сказала Аліса. — До того ж моя робота триває ще й удома. — додала вона з докором.
— А ти гадаєш, мені легко? – поцікавився Гліб. — Пошуки роботи дуже вимотують, особливо коли вони не дають результату. Ще й ти зовсім розлінилась, ми останнім часом тільки картоплею з консервами харчуємося, я вже дивитися на цю їжу не можу.
– А на іншу ти не заробив. – Огризнулася Аліса.
– У мене зараз важкий період, і ти мусиш мене підтримувати, а не дорікати. – сказав Гліб.
– У мене теж. — Аліса взяла до рук телефон, не бажаючи продовжувати розмову з чоловіком.
— То що щодо вечері? — повторив Гліб своє первісне запитання.
— Дай перепочити. — підвищила вона голос і блиснула на чоловіка очима.
– Давай недовго. — кинув він і пішов за комп’ютер.
Аліса вже перестала вірити, що Гліб зможе знайти роботу самостійно, і вона взяла ситуацію у свої руки.
— Нам у салон потрібен системний адміністратор, може, сходиш на співбесіду? – Запропонувала чоловікові Аліса, коли він знову скаржився їй на відсутність роботи.
– Я?! Системним адміністратором? — Гліб мав таке обличчя, ніби Аліса запропонувала йому щось принизливе.
— А що тебе так дивує? – Запитала Аліса.
– Ти серйозно вважаєш, що з моїм досвідом ця робота мені підходить?
— А що не так із твоїм досвідом? — Аліса ніяк не могла зрозуміти обурення чоловіка.
— Я висококласний фахівець, працювати простим системним адміністратором у салоні краси, нижче за мою гідність. – пояснив Гліб.
— А жити за рахунок дружини не нижче за твою гідність? – поцікавилася Аліса.
— Це тимчасово, і ти знаєш.
— Щось твоє вже тимчасово затяглося. — дорікнула чоловікові Аліса. — Я готова була дати тобі час, але пошкодуй мене, я більше не можу працювати за двох.
— Сьогодні я відгукнувся на кілька чудових вакансій, гадаю, в одне з цих місць мене точно візьмуть. – сказав Гліб.
– Подивимося. — Аліса вже ні на що не сподівалася.
— Та точно тобі говорю, мене візьмуть. — Гліба зачепила невпевненість дружини.
— Ти ж сама казала, що мене з руками та ногами відірвуть.
— Це було багато місяців тому. – стомлено сказала Аліса.
— Просто весь цей час я не міг знайти нічого гідного. – сказав Гліб.
– Так, я так і зрозуміла. — Аліса заплющила очі, їй здавалося, що в цих розмовах із чоловіком вони ходять по колу.
Недаремно Аліса не поділяла надій чоловіка, зрештою, на жодну з робіт його не взяли. Зважаючи на все, він через це зовсім не засмутився і просто продовжив жити на своє задоволення.
Чим більше Аліса працювала, тим менше сил у неї залишалося її улюблене заняття – готування. Вона перестала витончено готувати, віддаючи перевагу простоті.
– А чому у нас на вечерю знову сосиски, – обурився чоловік, – такими темпами ти чоловіка втратиш.
— Так само як ти втратив рештки совісті? – поцікавилася Аліса, відкладаючи виделку убік.
— Ні, ну, а тебе саму це влаштовує? — Гліб потикав виделкою у тарілку.
— Мене влаштовує, що після важкого робочого дня мені не треба довго стояти біля плити. – відповіла Аліса крізь зуби.
– А про мене ти подумала? — спитав Гліб. – Я ж чоловік, мені треба добре харчуватися.
— А мені треба добре відпочивати, але ти не даєш цього зробити! – Вибухнула Аліса. — Я беру на роботі додаткові зміни, роблю всі справи по дому, а в тебе ще вистачає зухвальства висловлювати мені своє невдоволення! Ти пальцем об палець не вдарив, сидиш цілими днями за комп’ютером або в телевізор витріщаєшся, а мені розповідаєш, як старанно шукаєш роботу, в чому я, чесно кажучи, дуже сумніваюся!
— Ти думаєш, що я тобі брешу? – вчепився Гліб за останні слова.
— Я думаю, що ти вкрай нахабнів! — Аліса схопилася і випадково зачепила тарілку з їжею, яка з дзвінком упала на підлогу.
— Ну і що ти наробила, тепер прибирати доведеться. — Гліб осудливо глянув на дружину.
— Ти чого переживаєш, прибирати ж не тобі, ти ж бідненький втомився, роботу шукав цілих десять хвилин. А взагалі… — Аліса замислилась. — Знаєш, прибирай ти сам. – Вона взяла швабру, що стояла у кутку, і простягла її чоловікові. — І забезпечуй себе також сам. Коротше, все тепер роби сам, а з мене досить.
– Ти куди? — Гліб підвівся і схопив дружину за руку.
— Будь-куди, аби якомога далі звідси. – відповіла Аліса.
— Годі тобі, не гарячкуй. — Гліб злякався, що перегнув.
— Я не гарячкую, просто всьому є своя межа.
Аліса вирвала руку з чіпкої хватки Гліба і пішла до кімнати. Вона викидала речі з шаф, намагаючись вмістити їх в одну велику валізу. “Ну давай, будь ласка”. — вона стрибала на кришці, намагаючись застебнути блискавку.
— Ну, куди ти підеш? — спитав Гліб, спостерігаючи за зборами дружини.
— Не має значення. — грубо відповіла Аліса, якій нарешті вдалося закрити валізу. – Нехай щастить. – Побажала вона і вийшла в коридор.
– Давай поговоримо. — Гліб вийшов за нею, тепер він був не на жарт стривожений.
— Дякую, я вже вислухала, більше розмови з тобою мене не цікавлять. – сказала Аліса і вийшла з квартири, залишивши на тумбочці обручку.
Довго думати, куди вирушити їй не довелося, Аліса викликала таксі, і вже за двадцять хвилин вона сиділа вдома у сестри та розповідала їй про сварку з чоловіком. Сестра підтримала рішення Аліси піти від Гліба і сказала, що вона може залишатися в неї стільки, скільки потрібно.
Аліса була рада, що в неї є близька людина, до якої вона завжди може звернутися по допомогу, оскільки чоловік у цьому питанні виявився дуже ненадійним. Аліса не шкодувала, що покинула Гліба, адже жити з нахабним нахлібником зовсім не входило в її плани на життя.
Щоб не пропустити нові цікаві вам публікації, підписуйтесь на сторінку!Залишайте свої думки та емоції у коментарях, підтримайте вподобайками.
