Я знаю, що бабуся має рацію! Випадки трапляються різні через недотримання правил безпеки. Але ж ми дорослі люди! Навіщо весь час нагадувати про одне й те ж? Бісить

Поїхали ми з чоловіком у відпустку. Дізналася про це його бабуся, почала переживати за збереження наших іпотечних хором, зателефонувала:

– Провід з розеток дістали?
Провід та розетки! – Боже, яке дежавю накрило.

Давним-давно ми з чоловіком, тоді ще майбутнім, жили в його бабусі. Світлана Павлівна тоді була сімдесятирічною милою бабусею, годувати всіх поспіль першим, другим і третім із купою пиріжків, вона вважала своїм обов’язком.

А ще, вона панічно боялася, і боїться досі, зарядок від телефонів, думаючи, що розетки обов’язково займуться, якщо не витягнути з них зарядні пристрої.

Виделки холодильника або телевізора, бабусю не лякають, а зарядні пристрої вважає винаходами диявола.

Свій телефон вона заряджала лише під наглядом. На кухні борщ варила, капусту стругала і грізно стежила за тим, щоб розетка не постраждала.

Зарядивши телефон, бабуся забирала зарядний пристрій, а після завершення процесу варіння борщу, ще разів зо п’ять заходила на кухню, перевіряючи, чи не забула зарядне в розетці.

Нам було виділено окрему кімнату і, виїдено весь мозок!

– Забирайте дроти. Я боюсь пожежі. У онука старшої невістки покійної сусідки моєї троюрідної сестри, кімната згоріла, телефон зарядив, а провід з розетки не прибрав.

Ми з чоловіком швидко звикли до заскоку Світлани Павлівни. Забирали зарядні пристрої. Але бабуся все одно по десять разів на день заходила в нашу кімнату і перевіряла стан розеток, принагідно наводячи порядок скрізь, куди дотягувалися її руки.

– Де мій планшет? Де футболки? Де флешка? Тут лежала? Де, де, де? – Щодня чула від чоловіка.

Мої речі теж змінювали місця проживання. Бабуся навіть у моїй косметичці прибиралася.

– Бабо, ти можеш не ходити до нас? Переживаєш через розетки, давай ми зарядки сюди, в коридор, викладатимемо, щоб ти бачила – в розетках їх немає!

– Не чіпай, будь ласка, наші речі, ми втомлюємося їх потім шукати, – просив її чоловік.

Але бабуся все одно ходила, все одно перевіряла, все перекладала та намивала. Навіть з урахуванням найсмачнішого борщу, жити з бабусею хотілося дедалі менше.

Підшукали ми квартиру. Внесли заставу, сплатили перший місяць. Світлані Павлівні повідомили, що житимемо окремо. Вона плакала, поки ми збиралися. Не хотіла залишатися одна.

– Бабусю, хочеш кота? Собаку? Папугу? Для компанії. Вони точно твої розетки не спалять.

Три тижні чоловік возив бабусю притулками для собак. У вікову болонку із сумними очима, бабуся закохалася з першого погляду.

Про Світлану Павлівну ми не забули. У гості приїжджаємо, корм для Зіни привозимо, фрукти, продукти. Бабуся щоразу розповідає про небезпеку залишання зарядних пристроїв у розетках! Так і живемо.

Іпотеку взяли. Декілька років навчалися будувати бюджет так, щоб на все вистачало. Навчилися, поїхали на відпочинок. Але й там нас дістала Світлана Павлівна!

Ось тільки варто їй було дізнатися вартість готелю, як вона нас насмішила:

– Не думайте про розетки! За такі гроші хай власник готелю сам по номерах ходить, пожежу запобігає. Вдома все гаразд? Нічого у розетках не залишили?

Мила у чоловіка бабуся. Їй нині вісімдесят три виповниться. Завдяки Зіні, болонці, на вулицю вибирається. Проблеми зі здоров’ям є, вік, на жаль, нічого не вдієш. Усі, включаючи нас із чоловіком, їздять, допомагають їй.

Залишати квартиру і жити під наглядом когось із родичів, Світлана Павлівна не хоче. Каже, не бажає на старість років підкорятися чужим порядкам.

Є, правда, виняток: мене і чоловіка вона любить найбільше, з нами жила б. Думаю, родичі теж не дуже хочуть жити під одним дахом зі Світланою Павлівною.

Всі в курсі, як трепетно ​​вона ставиться до розеток! Я знаю, що бабуся має рацію! Випадки трапляються різні через недотримання правил безпеки.

Але ж ми дорослі люди! Навіщо весь час нагадувати про одне й те ж? Це дуже бісить! Ви зі мною згодні?