Складно розпочати. Мені 46 років. У житті було багато й різного. Перший чоловік пішов у 34 роки, другий пішов від мене через побутові та фінансові труднощі. Від третього пішла через його небажання підтримати у складній ситуації.
Я тоді пристойно заробляла і не звертала уваги на те, що він працює, а грошей у хату не приносить. Як потім з’ясувалося, він грав у казино. Коли він вкотре залишився без роботи, він захотів працювати у мене, і ми почали пристойно заробляти. Мій бізнес продовжував розгортатися.
Донька від першого чоловіка з понеділка по п’ятницю жила з моїми батьками, а на вихідні я забирала її до себе та була мамою-святом. Я багато працювала. Шкода було дитину, але все ж таки краще, ніж залишати її з няньками. Мені вдавалося добре забезпечувати дитину, вона щороку все літо їздила до Європи, була розумницею, відмінницею.
А потім якось все збіглося… Буває таке. Сильно та надовго захворів батько. У той рік ми купили багато нерухомості і не було можливості відправити дитину до Європи, і вона поїхала до дитячого табору. Діти називали її заучкою, знущалися з її манер, над тим, що вона читає Ніцше. Їй було 13 років. Звичайно, я забрала її та привезла до бабусі. І в цей момент все найстрашніше в моєму житті почалося.
Сусідська дівчинка познайомила її з хлопцями із «дурної компанії». Я забрала дитину від бабусі. Наступний період мого життя інакше як жахом назвати не можна. Було все: донька тікала з дому, була у розшуку, з 14 років жила із 23-річним хлопцем, прогулювала школу. Нашу квартиру обкрадали. Згодом вона сама почала вживати. Весь цей час я боролася за її життя.
Моя сім’я розвалилася – я просто пішла від чоловіка. Чекала від нього підтримки, не отримувала. Досі шкодую, що пішла. Дитину з цього кошмару я витягла, багатьох з її друзів, тих, хто вживав, вже немає в її житті. Моя дитина врятована. Це щастя. Вона зараз закінчує університет, незабаром диплом. Працює. Зустрічається з добрим хлопцем, своїм однокурсником, живе окремо.
Я намагаюся відновити бізнес та налагодити особисте життя. Хотілося б вірити в гарне продовження цієї історії, з роботою, гадаю, я впораюся, але дуже хочеться мати сім’ю. Я пробувала завести серйозні стосунки 4 рази та без успіху. За цей час мені довелося пережити багато зрад друзів і родичів, багато хто кидався від мене як від прокаженої. Хтось зловтішався (багаті теж плачуть).
Мені потрібна рідна людина поруч, якій я зможу довіряти. Я виглядаю набагато молодше своїх років, чоловіки вважають мене красивою. Не можу зрозуміти одного, чому це особисте життя не клеїться. Нещодавно, у січні закінчилася моя четверта спроба до сімейного щастя.
Я зовсім не можу жити сама, життя для мене починає втрачати сенс. Не хочеться нічого, просто панічний страх самотності. Майже три роки останніх стосунків не привели ні до чого. Я так втомилася і дуже боюсь депресії.
