У мене не маленький, як для жінки зріст – майже 180 см. Навіть найменший підбор робить мене вище. Я не дуже комплексувала з цього приводу, тому що хлопці, з якими я зустрічалася, були або такіж самі або трохи вище.
Поки не познайомилася з Андрієм, який нижчий за мене. Ми разом навчалися, і спочатку просто дружили. Але після закінчення навчання, коли треба було розлучатися, зрозуміли, що потрібні одне одному. Орендували квартиру та стали жити разом. Андрій був розумним, інтелігентним хлопцем, і мені було з ним цікаво, надійно.
Але одного разу нас запросив у гості його друг, на свій день народження. Коли ми зайшли, то одразу привернули до себе увагу. Деякі, навіть не приховуючи глузування, говорили, що ми оригінально виглядаємо. До цього випадку мене не бентежила наша різниця, ми навіть збиралися одружитися.
Я зрозуміла, що для них ми схожі на клоунів, адже Андрій нижчий за мене на цілих двадцять сантиметрів. Виявляється, більшість людей не цікавить внутрішній світ людини. Не це визначає особистість людини: манікюр, модний одяг, зріст.
Як виявилося, це був лише початок. Де б ми не з’явилися разом, на нас одразу ж звертали увагу і мало не показували пальцем. Ми постійно чули жарти та знущання. Андрій намагався вкотре не ходити разом зі мною нікуди.
Через деякий час, хоч це й було болісно для нас обох, ми вирішили розлучилися Ми просто втомилися бути предметом глузувань та обговорень. Я ще довго не могла його забути, зовсім не знайомилася з чоловіками. Проте з часом полегшало і за два роки я нарешті вийшла заміж.
Зараз у мене вже своя родина: двоє дітей, чоловік. Але таких стосунків, як з Андрієм, у мене немає. Після розлучення Андрій поїхав у своє рідне місто, і я про нього нічого не знаю.
Я часто його згадую і думаю, що ми вчинили безглуздо – через громадську думку втратили одне одного, а могли б бути щасливими.
