Льоша з’явився в моєму житті, коли я вже майже десять років була у розлученні, і в мене вже була майже доросла дочка. За цей час були знайомства та швидкоплинні зустрічі, але серйозних стосунків я не хотіла, боялася помилитися, як це вийшло з колишнім чоловіком, якого я дуже любила.
І так було доти, доки Льоша не почав доглядати за мною, і я зрозуміла, що теж закохалася. Він симпатичний, серйозний, із почуттям гумору, до того ж мій колега, але з одним недоліком – одружений.
Льоша ставав все наполегливішим, і я знала, що довго не зможу чинити опір. Хотілося забути про його сім’ю, обійняти та більше ніколи не відпускати. Вже й колеги стали шепотітися за моєю спиною, але я не звертала уваги, доки одна зі співробітниць сказала, що треба поговорити.
Коли в обідню перерву ми пили з нею каву, вона сказала: «Його дружина – моя подруга, і я тебе прошу, не лізь у його сім’ю, не руйнуй. Вони мають двох дітей, яких він дуже любить». Я мало не згоріла від сорому, сказала, що у нас нічого не було, і не може бути. Вона не повірила, але промовчала.
Додому я прийшла вся розбита, а тут ще проблеми із шістнадцятирічною донькою, перехідний вік, дивні компанії. Мама почала дорікати, що я не займаюся вихованням доньки і нічого не бачу крім свого кохання. Для мене стала несподіванкою така заява, я спитала маму, звідки у неї такі відомості, на що вона відповіла: «я ж не сліпа».
І я зрозуміла, що не може бути серйозних стосунків, він не піде з сім’ї і тоді я вирішила звільнитися.
Було шкода розлучатися з колективом, з роботою, яку я любила. Проте коли я сказала про це в офісі, побачила, що всі навіть якось зраділи що я йду, і проблема вирішилася сама собою. Льоша постійно дзвонив, пропонував повернутися, казав, що це не вихід тікати від нього, але я поки що стійко тримаюся. Вже знайшла роботу, почала трохи відволікатися, чи надовго, не знаю.
