Привіт всім, хто це читає. Пишу в більшій мірі для того що б виговоритися. Перед весіллям подруга запросила в гості, там був рідний брат нареченого (про кого і піде мова).
Я за розповідями знала що він одружений, двоє дітей і ось ось буде третій. Весь вечір ми спілкувалися, і сталася близькість.
Я думала на цьому все скінчиться. Але на наступний день він дізнався мій номер і подзвонив, запропонував зустрітися, я погодилася.
В процесі спілкування, я зрозуміла що він мені близький по духу, з ним я можу бути природною. Від нього я теж відчувала симпатію.
З цього моменту пройшло 2 тижні, ми бачимося майже щодня, я за цей час сильно звикла. На кожні вихідні він їде додому в село, там дружина і діти. А я сиджу, і ллю крокодилячі сльози.
З дружиною у них складні відносини, дітей вона налаштовує проти нього. Найсумніше, що від неї він не піде, дослівно цитую: “Я сама зростав без рідного батька, і не хочу цього своїм дітям”.
Тоді я запитала, а чи ти готовий розірвати наш зв’язок? У відповідь “Ні, ти потрібна мені”.
Звісно я прекрасно розумію що розраховувати мені нема на що, але настільки звикла що теж не зможу розірвати ці стосунки, а тривати це може нескінченно ..
