Мама активно намагається зруйнувати мої стосунки, бо не хоче сама доглядати бабусю чи витрачати на це гроші. Звучить дуже дивно, звісно, але це факт.
Свій спокій і свої гроші мама цінує набагато вище, ніж моє сімейне щастя. Тому активно вставляє мені ціпки в колеса і намагається посварити мене з нареченим.
Це дуже підло з її боку, особливо у світлі того, що я колись допомогла їй влаштувати її особисте життя. Мама цього не пам’ятає і не цінує, їй зараз важливо зробити так, щоб не довелося зайвий раз напружуватися.
Бабуся – це мамина мама. Їй зараз вісімдесят два роки, самій з усім справлятися з нею важко. Здоров’я у неї завжди було слабке, тому допомога їй потрібна давно.
Ми колись жили втрьох – я, мама та бабуся. Зі шлюбом у мами не склалося, батька свого я не знаю. Мені й так нормально жилося: мама та бабуся давали мені й виховання, і турботу.
Після одинадцятого класу я поїхала вчитися в інше місто, мама залишилася з бабусею вдвох. Я приїжджала на канікули, але більшість турбот про бабусю лежала все-таки на маминих плечах.
На моєму четвертому курсі у мами стався бурхливий роман, який переріс у стосунки. Тільки вести свого чоловіка до хати бабусі мама не захотіла: у бабусі характер ще той, всю правду в очі каже.
Але й просто переїхати до свого чоловіка мати не могла, бо бабусю залишати одну не хотіла. Все це могло перерости у драму, але я вирішила проблему.
Перевелася на заочне, приїхала до бабусі, відпустивши маму будувати своє життя. Не скажу, що мене повністю влаштовувала ситуація: мені не хотілося переводитися на заочне, але треба було допомогти мамі.
Мама з легким серцем переїхала до свого чоловіка, вийшла за нього заміж і у нас з бабусею з’являлася кілька разів на місяць.
Мама була щаслива, по ній це було добре помітно: отже, я недаремно переїжджала.
Освіту я здобула, змінила роботу, але продовжувала жити з бабусею. Усіх все влаштовувало донедавна.
Я теж зустріла хлопця, у нас вже рік тривають стосунки. Зараз ми вирішили з’їхатися.
У хлопця своя квартира, тож варіант його переїзду до нас навіть не розглядався. Хто захоче міняти свою квартиру на життя з чужою людиною, яка має ще й характер сталевий?
Мама знала про мої стосунки, була знайома з хлопцем, її все влаштовувало, але тільки доти, поки я не сказала, що переїжджатиму до нього.
– Як це ти переїжджаєш від бабусі? Ні-ні-ні! Вона сама не впорається, – злякалася мама.
З бабусею ми все обговорили: я ж не просто так вигадала це рішення. Ми домовилися, що знайдемо їй помічницю, яка щодня до неї буде приходити, буде допомагати з побутом, виводитиме бабусю на прогулянку, купуватиме продукти, а ми самі відвідуватимемо бабусю пару разів на тиждень.
Хоч характер у бабусі й не легкий, але вона не егоїстка. Розуміє, що я маю своє життя. До речі, вона й маму не тримала б: просто тоді у нас не було можливості найняти помічницю для бабусі.
Нині ситуація інша. Я думала, що ми з мамою просто скинемось на оплату помічниці, а самі будемо бабусю періодично відвідувати, але маму це не влаштувало.
Вона не захотіла витрачати гроші, казала, що нормальну помічницю зараз не знайдеш, а я зі своїм хлопцем могла б і з бабусею пожити: таки у неї трикімнатна.
– Що ж ти сама до неї не переїдеш, у трикімнатну? – поцікавилася я у мами, щоби вислухати її обурення про те, що у нас різні ситуації.
Я не розумію, у чому наші ситуації різняться. І бабуся сама погодилася на помічницю. Бабуся у своєму розумі, не лежача, якщо її щось не влаштує, вона скаже про це.
Мама ж усіма силами намагається зараз зіпсувати мої стосунки з хлопцем. Робить це не відкрито, але так незграбно, що неможливо не помітити цього.
Ось де егоїзм у всьому його розквіті. Я заради її сімейного щастя зірвалася з навчання, а вона не хоче скинутися грошима. По суті, ось і весь зміст проблеми.
Ми з хлопцем і вдвох можемо найняти помічницю, але це буде якось неправильно: таки мама теж має до бабусі відношення.
Я бабусі про всю цю ситуацію не розповідаю, не хочу її зайвий раз засмучувати. Вона і так давно зітхає, що через неї рідним життя немає. Ще не вистачало, щоб у мами вистачило мізків це підтвердити своєю поведінкою.
