– І це все? – Роздивляючись яскраву коробку, в якій знаходився її новорічний подарунок, невдоволено промовила Тетяна Василівна. – А де конвертик?
– Мамо, який ще конвертик? Що ти вигадуєш вічно? – обурився Матвій. – Це добрий подарунок. Фірма дуже гідна. Ти сама в мене просила тостер на Новий рік. Чи забула вже?
– Якщо проблеми з пам’яттю – треба пити пігулки, а не мотати нерви своїм близьким.
– А що ти грубиш матері? Цьому я тебе вчила хіба? Тостер тостером, ніхто не сперечається. Купив і молодець. А де ж додаток до пенсії? Новорічний, так би мовити. Невже мати не заслужила за стільки років? На ікорку там, на ананас до столу, на улюблений тортик. Як же так, синочку?
– Мамо, я ж тобі даю щомісяця. Чи це не рахується? Ти що думаєш, мені легко дістаються гроші? Що вони на мене з неба, чи що, сиплються? – втомлено відповів їй син.
– Та все це зрозуміло. Одні відмовки. Значить, я найгірша, так виходить? І Вєрці, і Раїсі діти подарували гроші на Новий рік, а я в прольоті! Так! Гарного сина виховала. Нема чого сказати!
– Як допомагати у лихоліття – так одразу мама! А тут якусь тисячу нещасну для мене пошкодував!
– Мам, ну чого ти починаєш знову? Я й так весь на взводі вже кілька днів. Знаєш же, яка ситуація у нас із Лількою!
– А що ви так і не помирилися? Я думала, що у вас уже все добре. Отже, все-таки розлучаєтеся? Ну ти подивися, яка вперта! Все їй негаразд. Яка недолуга жінка – твоя дружина, пробач мені Матвій.
– Може, й добре, що ви розлучаєтеся. Знайдеш собі іншу, порядну, яка і тебе любитиме, і твою матір поважатиме. А ця нехай котиться на всі чотири боки!
– Та з цим розлученням стільки тяганини, мамо, якби ти знала. Адже нам і квартиру, і все, що в ній, доведеться ділити навпіл. Ми ж все у шлюбі купували.
– Навпіл? Це як навпіл? Це що за новини такі? Лілька з голою п’ятою точкою, пробач мені, синку, до тебе прийшла. А тепер збирається все навпіл ділити? А я стільки грошей давала вам – і на покупку, і на ремонт.
– Там і моя частина є. Не менше третини, я думаю. Ти згадай, я ж тоді бабусин будинок продала, і вам гроші віддала всі. Вам якраз такої суми бракувало. Одна третина моя – і нема чого обговорювати!
– Ні, Лілька не погодиться. Вона вже подала заяву на поділ квартири.
– Ну, подала і подала, дідько із нею. Ми теж не ликом шиті, – відповіла свекруха.
Вона вирішила діяти, й наступного дня прийшла до сина в гості. Тетяна Василівна знала, що невістці нема куди подітися, і вона так чи інакше, але до розлучення перебуватиме разом із сином у їхній квартирі. Хотілося дізнатися про наміри невістки, щодо всього майна.
– Ну, вітаю, Ліля! Як справи, здоров’я? Не бідкаєшся? – Почала жінка прямо з порога.
Невістка проігнорувала її слова, і навіть не спромоглася привітатися, таким чином висловлюючи повну зневагу не тільки до Матвія, а й до його матері.
– Ну що ж, це у твоєму дусі, невихована селючка, з добрими людьми не вітатись. Те, що ти вирішила мого сина позбавити своєї присутності в його житті, – це дуже навіть добре.
– Ніхто тебе, таку гарну, тримати не збирається. Скатертиною дорога! А ось те, що збираєшся зазіхати на чуже добро, – це дуже погано!
– На яке це чуже добро, дозвольте дізнатися? На яке? Мені по закону належить половина з усього, що тут є. І квартира також моя. Половина її – точно! – Закричала Ліля.
– А ви не лізьте! Це наша з Матвієм справа. Якось уже без вас розберемося!
Вона завжди ненавиділа свою свекруху, і зараз зовсім не стримувала емоцій, що рвалися назовні.
«Приперлася вона сюди права свої качати, стара мерзота! Все, що мені за законом належить, буде моє. І крапка. Ніхто мені в цьому не завадить», – думала Ліля.
– Ні, люба. Без мене не розберетеся. Ти ось заяву на розділ подала, Матвій мені сказав. А злегка забула, хто вам потрібну суму дав на квартиру. Так я нагадаю – я дала! Значить, і моя частка у цій квартирі також є. Може, ти мені тепер за неї віддаси!
– Що? Ще чого вигадала? Та не бувати цьому! Пішла б ти звідси по-доброму! Яка ще твоя частка! Насмішила, карга стара! – заверещала невістка.
– Та припини ти! Скільки можна! Поводишся як остання… Це моя мати, і я не дозволю її ображати, зрозуміла? — не витримав суперечки Матвій.
– Ну посмійся, посмійся, коли смішно. Тільки подивимося, хто останній сміятиметься, – дивлячись на Лілю, сказала Тетяна Василівна.
– Те, що є у квартирі, гаразд, діліть навпіл, так і бути. Хоча більшість всього, що тут знаходиться, теж куплено не без моєї участі. І меблі, і побутова техніка. Адже я тоді ще працювала. І непогано отримувала.
– Все ділитиметься навпіл, абсолютно все! І квартира, насамперед! – ніяк не вгамовувалася невістка.
– Ну ось на суді й подивимося, – спокійно промовила свекруха. – Я сказала, що тут одна третина – моя, і попрошу декого на це зважати.
Свекруха пішла. Але вона зовсім не засмутилася. Вона готувалася до битви. До боротьби з ненависною Лількою, яка мала намір залишити без штанів її сина.
– Твоя мати як була недолуга, так і залишилася! На що вона сподівається? Залякати мене вирішила? Я знаю закони. Все, що ми нажили з тобою у шлюбі, буде ділитися навпіл. А те, що вона нам дарувала чи давала, це ще довести треба.
– А маразматичні баби будь-що можуть придумати, їх тільки слухай, – цинічно посміюючись, говорила Ліля Матвію.
– Матір мою не чіпай, прошу тебе! Те, що вона нам дуже добре допомогла при покупці квартири, ти заперечувати не можеш. Хоча про що я? Я вже зрозумів твою суть – нахабна жінка, яка не пам’ятає добра!
– Батьки зобов’язані допомагати дітям! Це нормально. А те, що вона там тобі давала, то її особиста ініціатива була!
– Та що ти кажеш! А те, що ти ні гривні не вклала в покупку цієї квартири, бо в тебе нічого за душею не було, коли ми одружилися, це теж нормально?
– Ой, припини, прошу тебе.
– Що – припини? Це ж чиста правда! А тепер ти заявляєш мені, що половина всього тут твоя. Совість треба мати, люба моя.
– Я тобі не мила. Все, забудь. Ми з тобою вже чужі люди. Залишилися лише формальності – розлучення та розділ спільно нажитого і – адью!
Матвій засмучувався. Як він міг полюбити таку бездушну жінку? Виходило, що ці три роки вона була з ним лише через квартиру, на частину якої зараз і претендує.
Але Тетяна Василівна була не з простецьких жінок. Життя її помотало і побило, і в результаті вона стала дуже завбачливою. А ще вона завжди слухала свою подругу, яка мала багаторічну юридичну практику.
Тетяна Василівна представила суду нотаріально завірений договір дарування грошей, який був датований числом, що передує дню купівлі квартири Матвієм та Лілею.
З цього договору випливало, що мати подарувала синові суму, рівну третині від вартості квартири. Матвій тоді навіть не звернув уваги на цю дрібницю і забув про договір, окрилений любов’ю і новими приємними турботами.
Але Тетяна Василівна нічого не забула. Вона все зробила правильно свого часу. І зараз не дозволила цинічній та підступній колишній невістки заволодіти половиною квартири.
Яке обличчя було у Лілі на суді – описати словами важко. Бо стара відьма, обхитрувала таки її. І хто б міг подумати!
– Це підробка! Ви перевірте краще! Від неї можна очікувати чого завгодно! Вона підробила цей документ. Нічого вона нам не давала, жодних грошей! – кричала колишня невістка на суді. – Звідки в неї гроші, вона ж пенсіонерка!
– А я маю договір продажу батьківського будинку. І саме на вказану суму, – спокійно відповіла Тетяна Василівна.
Матвій не очікував такого повороту подій і, звісно, був радий. Тому що підступній колишній дружині дісталася лише третина від квартири, а не половина, як вона планувала.Тепер він не так безоглядно довірятиметься своїй майбутній обраниці.
А то справді так можна і без штанів залишитися! Він був вдячний матері, що вона заздалегідь про все подбала.
Тож планує, що Новорічний подарунок у матері буде обов’язково з конвертиком! Як ви вважаєте, квартира поділена по справедливості, чи за домовленістю?
