– Мамо, якщо тобі стало не вистачати педагогічної діяльності у школі, то йди та вчи невістку. Мене чіпати не треба!
– Андрій не дозволяє мені навіть говорити про неї.
– Оце правильно. Марина чудово з усім упорається без твоїх порад. Так, вона молода, вчиться, але у них усе попереду. Досвід прийде. А мій брат молодець.
– Ти його ще й підтримуєш? Даремно. Сама не навчилася нічого. Скільки я з тобою боролася, а ти все така ж ледащо. Ось і чоловіка в тебе нема тому.
– Мамо, а ти навіщо сьогодні прийшла?
– Вже й мати не потрібна! Погано я тебе виховала. Виростила, намагалася для вас, останнє віддавала, а отримую докори!
– Мамо, ти перегинаєш палицю. Я тебе не дорікаю, а от тебе завжди їх чую. У тебе добрі діти…
– Сама себе хвалиш! Хто ж ще про тебе добре скаже?
– Погане кажеш тільки ти. Ти ж за все життя мене жодного разу не похвалила! Я іншого ніколи й не чекаю. Ось мені цікаво, чи ти за все життя сказала комусь з учнів гарне слово? Хотіла запропонувати тобі підробіток, – знайди учнів, зараз багато хто займається репетиторством!
– Ось як! Мати повинна на пенсії ще й працювати!
– Пробач, дарма тобі це сказала.
Лариса налила чай, поставила на стіл тарілку з млинцями, варення, сметану.
– Знову посуд мила твоя посудомийка. Ледащо! – Мати демонстративно вилила чай, вимила чашку під краном і сама налила.
– Мамо, млинці я сама робила, не робот. Нема в мене ще такого дива. Що вийшло, те вийшло.
Навали мами були регулярними. Не терпіла вона усю цю новомодну техніку. Всіх, хто користувався, особливо посудомийкою, вона вважала лінивими.
З пральною машиною вона змирилася, але вважала, що краще перуть руки. Пилосос взагалі марна техніка. Від килимів всі вже відмовилися, а підлогу вимити руками ліньки. Добре, що пил не тільки на підлозі, а ще й на полицях і всяких штучках, там досі ганчіркою протирати треба.
Лариса проводила маму і взялася до роботи. До речі, її робота мамі також не подобалася:
– В інтернеті сидять лише ледарі, гравці та а феристи! Чому така мати, як ти, може навчити свою дочку? Чому?
Лариса працювала в інтернеті давно, практично одразу після школи. Дочці вже двадцять п’ять, вона пішла її стопами. Ларисі сорок сім, а мама все ще її вчить. Маму не виправиш – педагог.
Лариса була одружена. Та чоловік зрозумів, що можна нічого не робити, а просто насолоджуватися життям. Іпотеку взяла дружина ще до весілля, всі платежі були на ній, вона навіть у декреті примудрялася працювати.
Будинок повна чаша. Лариса намагалася полегшити собі побут. Вся техніка, усі новинки проходили випробування у її квартирі. Встигала все.
Чоловік працював, але згодом зрозумів, що можна працювати лише на свої розваги. Гарне життя закінчилося, коли він вирішив, що може допомагати своїм родичам. Допомагати коштом дружини!
Спершу зник тостер. Лариса ним користуватися не любила, звичайний хліб їй більше подобався. Він був прибраний у комірчину, ось звідти й зник.
Потім була вафельниця та електрогриль, яким користувалися рідко. Їхнє зникнення Лариса помітила не відразу. Мікрохвильова піч випадково потрапила в ремонт, і ремонту не підлягала.
Лариса купила нову. Наступним могло бути будь-що, але випадково Лариса під час прогулянки з донькою зайшли до свекрухи. Донька попросила зайти, до вбиральні захотіла, додому далеко, а бабуся ближча.
– Мамо, а тут наша стара мікрохвильова піч. Подивися у неї кнопка лаком пофарбована, це я зробила.
Чоловік навіть не став виправдовуватися.
– У тебе грошей мало? Ще купимо!
– А нормально це не можна було зробити? Нову твоїй мамі купити?
– У мене на це немає грошей, та й мамі подобалася саме ця. Тобі шкода?
Відразу ж з’ясувалося про все інше. Лариса вирішила перевірити, що ще зникло.
– Мамо, у бабусі ще фіранки наші висіли.
– Може, просто такі ж.
– Ні. Наших на місці немає. Я перевірила.
Чоловік влаштував справжню істерику, звинуватив Ларису в жадібності. Після всіх криків він пішов до матері.
– Вибачишся перед мамою. Могла й сама купити їй нове! Не здогадалася? Я чекатиму. Ми з мамою чекатимемо!
– Ти як примхлива дівчина, яка від чоловіка тікає до мами!
– Зате ти ніколи не тікала.
– А навіщо мені бігати?
На наступний день Лариса стояла біля дверей свекрухи. Був вихідний.
– Молодець, я знав, що ти довго не витримаєш. Ми готові. Слухаємо тебе.
– Довго думати немає часу, тож я тут. Прийшла попрощатися.
– Напевно перепрошувати? Знову ти неправильно висловилася. Ну, ми чекаємо.
– Чекати особливо й нема чого. Ось твої речі. Прощавайте!
Лариса пішла, а на сходовому майданчику стояли два баули. Ті самі картаті сумки величезних розмірів, з якими раніше тягалися торгаші. Ті, з якими після весілля чоловік в’їхав у квартиру до Лариси.
Ось тому Лариса і залишилася без чоловіка, за це й докоряє їй мама.
Чоловіка вона терпіти не стала, а ось маму доведеться. Потерпить, маму вже не перевиховаєш, – добре, що вони живуть окремо.
Як кажуть, – батьків не обирають, тож доведеться ковтати образи, та шанувати. Бо, поки жива мама, – ти дитина…
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
