Цю історію я почула від Зінаїди Петрівни, жінки з якою ми жили в одній кімнаті, перебуваючи на лікувальному відпочинку в санаторії.
«Мій син познайомив мене з моїм майбутнім чоловіком. Це може здатися комусь навіть смішно. У 23 роки я була матір’ю одиначкою. Жили вдвох із сином Сашком у крихітній кімнатці в комунальній квартирі.
Батько від Саші відмовився. Я розповідала, що його тато військовий льотчик. І він в силу свого трирічного віку в це свято вірив. І іншим про це розповідав.
Ну дитина, здавалося б. Що з нього візьмеш? Одного разу Саша гуляв у дворі, як завжди, з іншими дітьми, я сиділа на лавці з сусідкою, про щось розмовляли.
Раптом чую крик: «Тату, тату!» Не розумію що таке. Виявилося, повз наш будинок по дорозі йшов молодий хлопець у військовій формі.
Саші його батько саме таким, мабуть, і представлявся. Василь, мій теперішній чоловік, з яким ми прожили душа в душу тридцять п’ять років і був цим військовим.
Саша вчепився в Василя, не давав пройти. Я встала з лавочки, підійшла. Мій Саша ні в яку і все кричить: «Тату, тату.»
Названий татом запропонував мені познайомитися, ми стали зустрічатися, а через місяць одружилася. Василь відразу усиновив Сашку. Виховав його, ні в чому йому не відмовляв. Ось так буває.”
