– Розтріпала всім, – каже про свою двоюрідну сестру Марія. – Ну так, вона чула, у нас же спільне подвір’я, та й стіна між половинами будинку тонка.
– Ой, можна подумати, що у її власній родині скандалів ніколи не буває, – знизує подруга плечима. – Звичайна справа.
– І накричиш іноді, і на тебе накричать. Та й люди всі різні, хтось висловлює емоції тихо, а в когось у сім’ї пристрасті киплять. Від цього примирення буває навіть солодше.
-Та ти дослухай до кінця, – усміхається Маша. – Буду по черзі розповідати. Те, що в мене неприємності виникли через її балаканину – це ще далеко не вся історія.
Марія, та її двоюрідна сестра Настя приблизно ровесниці, кілька місяців різниці між жінками. Обом під тридцять, обидві вийшли заміж одного літа.
І живуть молоді жінки поряд. Щоправда, Марія з чоловіком твердо вирішили будувати окремий будинок – не до вподоби їм таке сусідство з певного часу.
Великий будинок, який розділений тепер на дві родини, та два окремі двори-городи, колись належав бабусі та дідусеві Марії та Насті.
Заповіт було написано на онучок – обидві у своїх сім’ях єдині дочки. Живуть вони усі у приватному секторі невеликого містечка.
Розділили будинок на дві половини ще батьки, за кілька років до одруження дочок. Вийшло так, що ділити двоюрідним сестрам було практично нічого.
Близькі вони ніколи не були, але мило спілкувалися на сімейних святах, могли потріпатися біля хвіртки. Марії було не до балаканини, у неї дитина з’явилася через рік після весілля, у Насті поки що дітей так і немає.
– Власне, щодо нашої з чоловіком сварки, – продовжує Марія. – Матері наші дуже дружні, та ось, помічати я стала, що мама на мене дивиться, аж надто докірливо.
– Запитала, в чому річ. Виявилося, в тому, що я город запустила, тітка вихвалялася, який порядок у її дочки, а Настя сказала, що я майже не займаюсь ділянкою.
Займатися ділянкою Маші було справді ніколи: чоловік їздив на роботу до обласного центру, приїжджав пізно, а вона сама тоді була в положенні.
Наступного літа з маленькою дитиною теж не дуже попрацюєш. Зрештою, чоловік Марії просто зрив усі парники та грядки, що залишилися ще від старшого покоління на їхній половині, та посіяв газон, тепер у вихідні його косить.
– Зручно, а я не фанат моркви з редискою. Набридли ще в дитинстві та в юності. Коли постало питання про те, що нам обрати тепер – будинок чи квартиру, я була за квартиру.
– Але чоловік умовив, що будинок окремий зручніший, якщо без сусідів, а городу у нас і там не буде, – каже Марія.
– На газоні в нас влітку стоїть басейн, дитячий майданчик для сина влаштований, шашлична зона є. Рай – тільки сусідство все псує!
Дрібні непорозуміння, викликані занадто довгим язиком Насті, іноді виникали. Але якось трапилася і дуже велика подія, саме після неї Маша з чоловіком готуються до переїзду.
– Так, важко, дитині два з лишком, доведеться брати кредит чи в іпотеку купувати вже готовий будинок. Головне, від Насті якомога далі.
– Чоловік намагається, заробляє, на вахти я його не відпустила, думаю, вийду я на роботу і подужаємо покупку. Чоловік будувати сам хоче, але я проти – довго, а мені вже не терпиться.
Саме через роботу вахтовим методом трапилася та найбільша сварка Маші з чоловіком. У чоловіка товариш влаштувався до столиці їздити, та був дуже задоволений.
Щоправда, тільки спочатку, але не в цьому суть. Чоловікові Маші теж закортіло: гроші хороші пропонували. Сказав про наміри дружині, та заперечила і почалося.
– Я вже заяву про звільнення подав.
– А чому зі мною не порадився? Як подав, так і відкличеш. Минув той час, коли вахти були такі вже вигідні. А я не хочу жити одна, і дитину твою одна виховувати.
– Сергій дуже задоволений!
– Ну, звісно! Сергій розлучився, ти теж хочеш?
Було ще кілька фраз, сказаних на підвищених тонах. Під кінець сварки Маша ще й у запалі емоцій схопилася за гарячу кришку каструлі, скрикнула, не стримавшись, чоловік втішав, на тому майже закінчилося. І вже коли з дому виходили в магазин, чоловік на вулиці додав:
– То вже тебе, таку недолугу, і на десять хвилин залишати одну небезпечно, так і норовиш урвати собі віку.
Останнє було сказано вже жартома. Пішли з синочком у магазин, повернулися через сорок хвилин, а біля хвіртки заплакана мама Маші, та свекруха за серце тримається!
– Як же, Настя подзвонила тітці й сказала, що зять до Машки руки простягає, вона сама все бачила і чула, а Маша погрожує собі віку урвати.
– Нормально, так? – сердиться Марія. – Вона бачила та чула! Ми запевняли, що це не так. У свекрухи серце ні до біса, тиск стрибнув, а мамі своїй я довго пояснювала потім, вона на зятя і через пів року косо поглядає.
– І ти Насті не пред’явила за плітку? – цікавиться подруга.
– Мені з нею чубитися, чи що? Вже коли все стихло, вона матері своїй казала, що це я просто сміття з хати виносити не хочу, а так, мовляв, вона часто чує в нас лайку таку, що хоч святих винось!
– Що вона не розуміє, як можна жити з чоловіком, здатним на таке! Так, ми з чоловіком люди гучні, емоційні, але, яка їм, взагалі, справа до нашого життя? – каже Марія. – Тепер розумієш, чому переїзд – це вже точно питання часу.
– Розумію, але це ще не все, чи що?
– Ні, не все! Ідеальна сім’я Насті, якою вона пишалася безмірно, розповідаючи небилиці про мої стосунки з чоловіком, не така вже й ідеальна, – посміхається Марія.
– Я нічого нікому не говорила, навіть коли її із синцем побачила місяць тому. Навіть коли її мати з чоловіком прийшли розбиратися, і репетували на все місто, що зять за таке ставлення до їхньої доньки загримить у місця не настільки віддалені.
– Але що цікаво, синець зійшов, і тепер тітка зі щасливою посмішкою моїй мамі повідомила, що вони в положенні! Дочекалися, мовляв, тепер у них справді повна та щаслива родина.
– Ти привітала кузину?
– І не збираюся навіть, як я розумію, вона і без моїх поздоровлень цілком щаслива. А що ти думаєш? Ось як це?
– Про мене розповідати гидоти, самій бути чоловіком караною, але збиратися від нього дитинку прижити, і сурмити на весь світ про своє щастя?
А що ви думаєте?
