– Їдеш, значить, зібралася? – тихо запитав Олексій.
– Зібралася. Все. А чого чекати, коли вже налаштувалася? Квиток куплено, валізи зібрані.
– Давай я тебе проведу, чи що, валізи ж важкі. До машини проведу. Таксі вже під’їхало, дзвонили?
– Так, щойно, – Ніка навіть усміхнулася йому. Змогла.
Олексій вийшов у вогкий світанок. Стояв туман. Обличчя Ніки майже не видно. А найголовніше – він не бачив її очей. Тих, що колись так зводили його з розуму, роблячи безвільним і неможливо щасливим одночасно. А так хотілося подивитись у них на прощання.
– Ти дзвони, добре? – попросив чоловік. – Якщо раптом зрозумієш, що треба…
– Так, гаразд. А чі потрібно?
– Ну, дивися сама. Як вважаєш за потрібне. І щасливої тобі дороги!
– А тобі – щасливо залишатися!
Ніка ще раз посміхнулася Олексію, перш ніж сховатися в темне і тепле нутро машини.
Вона поїхала. А в його душі утворилася дірка. Порожнеча, яку треба було чимось завнити.
Олексій повернувся у квартиру. П’ята ранку. Можна було б ще поспати, поніжитися, як у молодості, коли так не хочеться вставати вранці. Йти на навчання, на роботу, вести дітей до саду чи школи.
Тепер була можливість – спи, будь ласка. А бажання не було.
Олексій не став снідати разом з Нікою – просто сидів поруч і мовчки дивився, як вона п’є каву з маленьким бутербродом.
А зараз чомусь захотілося добре поснідати, щільно, зі смаком, навіть нехай і чимось шкідливим і холестериновим!
А ще, щоб голосно грала улюблена пісня, яку він не слухав уже років п’ять. Гучно, звичайно, це метафора – він же не хуліган, навіщо сусідів будити.
Олексій підійшов до старого музичного центру, й запустив пісню. Гімн молодості тих часів, коли вони були такі щасливі з Нікою. Коли він зустрів її серед мільярдів людей.
На кухні Олексій дістав велику чавунну пательню, кинув у неї кілька шматків бекону. Порізав кільцями цибулю і відправив в компанію до м’яса.
По кухні поширився чудовий аромат. Ох, і смачно буде! Потім на сковороду пішло кілька яєць, які апетитно зашкворчали, викликаючи бурю емоцій у голодному шлунку чоловіка.
Олексій не любив каву, тож заварив для себе гарний цейлонський чай. І порізав до нього лимон.
Після сніданку захотілося знайти їх з Нікою старі фотки, де вони такі молоді та такі гарні. І переглянути їх. Доторкнутися до щасливого минулого. До того часу, коли світ перекинувся для них двох і відкрив свою таємницю.
Боже, які вони тут смішні та недолугі! І чудові. Ось Ніка така, якою він побачив їй вперше. Він майже вже забув, що вона була, як тростинка худа.
І як тільки не боявся до неї торкатися, адже могла й зламатися! Ось вони вдвох, приголомшені своїм почуттям, – розгублені і радісні одночасно.
А ось їхнє весілля. Молодь тут вся така смішна, – їхні друзі, одногрупники. Деяких уже немає, на жаль. Валентин пішов молодим… Мишка теж нещодавно не стало.
А вони з Нікою, наче злякані. Чому? Чи просто стомлені. Так, мабуть, так і є. А ось і Кирюшка з Катькою – смішні карапузи.
– Це ж треба – одразу двох дітей їм доля подарувала колись. Оптом видала. Вони були в шоці, звичайно, а друзі та рідні заспокоювали:
– Одразу відстріляєтеся, а потім відпочивати будете.
Відпочивати їм довелося не скоро … Але все позаду, діти давно вже виросли і живуть своїм життям.
Олексій думав, як же йому провести перший свій день вільної людини. У загул пуститись, запросивши до себе старих друзів? Чи зібрати всіх у найближчому барі?
А може, на рибалку з Петькою рвонути – адже дaвно кличе? Їхати, правда, далеко, щось близько двохсот кілометрів, але він обіцяє таку рибалку – просто відпад!
Ні, сьогодні нічого цього не хотілося. Олексію було добре одному. Можна з’їздити в центральний парк, погуляти, посидіти там біля озера, погодувати птахів.
З’їсти смачного морозива і побродити серед дерев, спостерігаючи за перехожими і мружачись на останнє тепле сонечко.
А з друзями можна і наступного разу. Так, наступного разу. Все встигнеться – вільний же! Він мучився вже котрий день поспіль. Не знав, чим себе зайняти, куди подіти стільки вільного часу. І не розумів, як таке можливо…
І з друзями зустрівся, зібрав усіх, хоч і важко. Хотів драйву, фейєрверку, яскравих емоцій та почуттів. Щоб, як у молодості. Як тоді. А все якось не так вийшло. Не так, як очікував. Кожен з них кудись поспішав – додому, у справах, до дітей або внуків.
Він же так мріяв про це, приборкав Ніку, що вона обмежує його свободу, тисне його, тримає біля себе. Стільки слів їй образливих наговорив. А вона лише посміхнулася і просто відповіла:
– Я більше тебе не тиснутиму. І даю тобі повну свободу, – і похала до своєї самотньої сестри, що жила в Сумах.
– Ти як вирішиш щось зі своїм статусом, дай мені знати. Я прийму будь-яке твоє рішення.
І все! Як просто все виявилося.
– Я що тобі вже настільки паралельний? Як і коли це сталося? Що трапилося між нами?
Він хотів емоцій, теплих слів, любові хотів … Але не відчував її. А Ніка вирішила залишити Олексія наодинці зі своєю свободою. Ось так – ти сам вибрав.
– Напевно, ми вже дуже довго живемо разом, – тихо сказала вона.
Від надлишку вільного часу Олексій зателефонував дітям – спочатку синові, потім доньці. Дізнався, як у них справи, як онуки… Подумав, а може, до них у гості рвонути?
– Мама повернеться, разом і приїжджайте, чекатимемо.
Ось, значить, як! З мамою. А без мами він уже не потрібний. Звикли діти, що батьки – це одне ціле.
Найближчої суботи Олексій все ж таки вирішив поїхати з Петром на рибалку. Їхали довго, він у дорозі дуже втомився. Ночівля в наметі теж була втіха не з приємних. Ну не його це!
Та й рибалка якась млява була. Зате Петро був на висоті, дуже активний! Він говорив постійно, як радіо, яке забули вимкнути.
І все про свою Наталку. Всі вуха прогудів про дружину. Яка вона у нього господарська, дбайлива, як любить його, завжди на рибалку відпускає без зайвих слів.
– А твоя Ніка що – не була проти?
– Не була.
Олексій повернувся додому. Не знав, куди подіти рибу. Кинув у морозилку прямо не чищеною. Проспав цілий день тривожним, важким сном. Прокинувся надвечір і відчув таку тугу в серці – просто не висловити! Аж вити захотілося. Він подзвонив Катюшці.
– Доню, замов мені квиток до Сум на потяг, не розумію я в цих ваших сайтах нічого, ще щось наплутаю. На завтра. А краще – на сьогодні.
– За мамою поїдеш? Не витерпів? – Усміхнулася Катя в слухавку. – Зараз все зроблю.
Олексій біг від таксі до будинку своячки, не відчуваючи під собою ніг. Серце калатало в грудях, як шалене.
Двері відчинила дружина. Усміхнулася, ніби й не здивувалася навіть.
– Привіт.
– Привіт, привіт. Додому давай збирайся. Змучився я там без тебе, – Олексій хотів витримувати суворий байдужий тон, але не зміг. Не витерпів.
Притиснувся, обійняв міцно, вдихнув рідний улюблений запах. Потай змахнув сльозу, щоб Ніка не побачила.
Свобода? Яка така свобода … Ні, не чули … Кохання і тільки кохання!
Як кажуть, – все добре, що добре закінчується…
Ось така зворушлива життєва історія до вашого прочитання! Читайте із задоволенням!
