Зі своїм чоловіком я знайома вже майже десять років, 3 роки з яких ми одружені. Мені 31, чоловікові 30. Відносини у нас відмінні, ми добре розуміємо одне одного, але не в усьому, звичайно, і не завжди.
Напевно, як і у всіх сім’ях, у нас є розбіжності, про деякі з яких я б хотіла розповісти в цій сповіді.
Справа в тому, що мій чоловік зовсім не думає про майбутнє. Не дивлячись на те, що у нього хороша робота з непоганим заробітком, він не прагне відкладати гроші, не хоче купувати надійні дорогі речі. І моя спроба його переконати привела до несподіваних наслідків.
Все почалося з того, що я покликала людей по посиланню на сайт, який пропонує готові новобудови в Києві. Ми живемо в столиці, але поки у нас немає свого житла – знімаємо двокімнатну квартиру, що для нас двох начебто як досить.
Але мені б хотілося подумати про майбутнє, про те, де будуть жити наші діти (про дітей чоловік поки і чути нічого не хоче, що мене теж дуже засмучує).
Мені здається, що саме час взяти іпотеку і поступово її виплачувати. Нехай нам доведеться істотно скоротити свої витрати, але ж інші сім’ї якось живуть і справляються? У будь-якому випадку, власна квартира – це важливо для сім’ї, це показник статусу і впевненість у завтрашньому дні.
Але коли я спробувала обговорити це з чоловіком, він підняв мене на сміх. Сказав, що «не хоче уподібнюватися міщанам з їх низинними інтересами», не хоче все життя на щось збирати і в усьому собі відмовляти.
Що купувати квартиру – це нерозумно і несучасно, набагато зручніше і логічніше її знімати і переїжджати ближче до місця роботи в разі потреби. Ми не посварилися, але я зрозуміла, що переконати його мені не вдасться.
Можливо, мені просто потрібна мета і покупка квартири може нею стати. Мене не радують вечері в ресторані, гарні букети і подарунки чоловіка, тому що на все це йдуть гроші. Не чиїсь абстрактні гроші, а наш з ним сімейний бюджет.
Красиве життя без планів на майбутнє і без будь-якої зрозумілої мети мені вже давно набридло. Я доросла жінка, хочу нормальну сім’ю з нормальними сімейними цінностями і звичайними для людей нашого віку і кола турботами.
Але мій чоловік все ніяк не награється і не візьметься за розум.
Оскільки у мене робота не така хороша, як у нього, я не можу наполягати і розпоряджатися сімейним бюджетом особисто.
Так він і не дозволить – мій чоловік не з тих людей, які віддають всі гроші дружинам і знімають з себе відповідальність за домашнє господарство. Це мені в ньому подобається, але іноді так хочеться стабільності, хочеться свою квартиру, своє затишне сімейне гніздечко. Невже я хочу занадто багато?
