Цей випадок стався ранньою весною 2000 року в нас в місті, коли я вирішив прогулятися по парку. Сніг в лісі зійшов, все сміття, накопичене за зиму, лежало на сухій траві. Мене це зачепило, не те з людьми відбувається: адже парк в смітник перетворюють!
Без вагань вирішив завтра ж прибрати вздовж центральної алеї.
На наступний день я почав збирати сміття; через кожні 5-8 метрів утворювалися купи, і я вирішив їх спалювати.
Заняття це в поодинці дуже тяжке, тому, не чекаючи, поки прогорить одна купа, я переходив до наступної.
Зауважу відразу: стояв теплий, безвітряний і безхмарний день. Коли я пройшов близько ста метрів, палахкотіло вже кілька куп.
І тут я помітив, що на самому початку алеї загорілася суха трава. Потім почав горіти сухостій. Намагався загасити вогонь, але швидко зрозумів, що не справляюся.
Я в буквальному сенсі мало не заплакав! Всякими словами лаяв себе за свою нескінченну дурість – починалася сильна пожежа.
Подумки звернувся до Бога, вклавши в свою молитву всю душу: «Господи, ну допоможи ж! Дай дощу! Дай дощу! »
І буквально через хвилину при ясному небі жодної хмарини хлинула злива. Вона йшла, поки вогонь повністю не згас. І відразу припинився. Протягом решти дня я був як у трансі. Я не міг повірити, що Господь дійсно почув мене, дурня, і допоміг.
