Мати пів року мучила мене тим, що їй терміново потрібно зробити ремонт у своїй однокімнатній квартирі.
– Шкода, що в мене на нього грошей немає, – нарікала мати, намагаючись розжалобити мене.
– Тоді чого про нього думати? – відбив я у відповідь. – Будуть гроші, буде ремонт.
– Ти мені допоможеш? – невинно закліпала очима мати. – Ніка теж допоможе?
Я здивовано подивився на матір, не розуміючи, навіщо їй знадобилася невістка.
– Вдвох хіба не впораємося? – хитро примружився я.
– Я стара вже, сімдесят стукне цього року, який з мене помічник?! – пирхнула вона. – А тобі ж треба буде щось підтримати, щось зняти, або вимити. Проси свою дружину допомогти!
– А чого ти сама їй не подзвониш і не попросиш? – поцікавився я у матері.
– Та ми з нею минулого разу посварилися, – винувато опустила вона очі.
– Ось подзвони, заразом і помиритеся, – рішуче промовив я, бо нічого не знав про сварку матері та дружини.
Мати два дні відтягувала дзвінок, а потім таки наважилася і набрала номер Ніки.
– Люба, я дзвоню, щоб перепросити! Минулого разу ми з тобою не зрозуміли одна одну, гадаю, нам треба забути всі образи, – ласкавим голосом промовила свекруха.
– Я не ображалася на вас і вже забула про все, – спокійним тоном відповіла невістка.
– Ніко, тоді ти в неділю приходь з Артуром, мені потрібно трохи допомогти, – принизила майбутню працю Ангеліна Євгенівна.
Захоплена зненацька, і вирішивши, що справа не значна, вона погодилася прийти разом із чоловіком.
Тільки від нього вона дізналася, що їм доведеться робити ремонт. Те, що свекруха приховала це, розлютило Ніку.
– Ангеліна Євгенівна, як завжди, у своєму репертуарі, – сердито насупилась вона.
У п’ятницю мені зателефонувала мати та поцікавилася, коли я звозю її в будівельний магазин.
– Можу і завтра, – відповів я. – Що треба буде купувати?
Мати захоплено почала перераховувати, що саме доведеться придбати.
– Ти ж грошей мені даси, як і обіцяв? – мати приголомшила мене несподіваним питанням.
– Коли я таке обіцяв? – Здивовано поцікавився я, бо не міг згадати, коли обіцяв сплатити ремонт.
– Коли я в неділю з тобою говорила, – стривожено відповіла мати. – Не допоможеш, чи що? Адже я на тебе так розраховувала. У мене ювілей за два місяці, я хотіла покликати людей…
Слухаючи жалібний голос матері, я здався і відповів, що дам гроші в борг. Вона зраділа, і наступного дня поїхали зі мною, та закупила все, що потрібно.
Про те, що я сплатив усе необхідне для ремонту, я вирішив промовчати, тому Ніка думала, що бенкетує свекруха.
У неділю ми приїхали робити ремонт. Сама мати не поворушила і пальцем, пославшись на погане самопочуття.
Натомість вона із задоволеним обличчям лежала перед телевізором, та насолоджувалася комфортом. Кілька тижнів поспіль у вихідні ми пропадали у квартирі матері.
За п’ять днів до її дня народження квартира була готова, чому вона була дуже рада.
Проте, за цей час мати жодного разу не заїкнулася з приводу віддачі боргу, взятого на ремонт, тому, я вирішив сам заговорити про нього.
– Мамо, коли ти повернеш мені двадцять тисяч гривень? – поцікавився я. – Треба вже помаленьку повертати.
– Я поверну, – насупилась мати.
Ніка здивовано подивилася спочатку на мене, а потім – на свекруху. Тільки зараз вона дізналася, що я дав гроші матері на ремонт.
При свекрусі вона вирішила нічого не говорити мені, але пізніше відчитала за секрети.
Чотири дні мати не дзвонила мені, та не запрошувала на свій ювілей. Лише коли я її привітав, вона вимушено покликала нас увечері на святкування свого дня народження.
Ми, пам’ятаючи, що мати багато нам винна, вирішили сильно не витрачатися, і купили букет квітів, та дорогу постільну білизну.
Іменинниця похапцем прийняла подарунок, та побігла за стіл до решти гостей. Попри те, що мати нас не покликала, ми пройшли до зали, та присіли за стіл.
Мати знаходилася в центрі уваги, й прямо-таки сяяла від щастя. Я спостерігав за нею і чекав моменту, щоб поговорити про борг, оскільки я краєм вуха почув, що мати отримала в подарунок від подружок гроші.
Побачивши, що вона пішла на кухню, я подався слідом за нею.
– Мамо, кажуть, тобі гроші подарували. Чи не хочеш ти хоча б частиною з них погасити свій борг?
Мати взяла тацю зі столу і завмерла на місці, приголомшено дивлячись на мене.
– Як тобі тільки не соромно вимагати у мій день народження борг? – обурилася мати, дивлячись на мене.
-Тому, що ти ніби вирішила про нього безнапасно забути, – відрізав я у відповідь.
– Нічого я не забула! А ось ти міг би, як мій син, і пробачити його! Не такі вже й великі гроші. Ви їх з Нікою за місяць можете заробити, – обурено рикнула вона.
– Двадцять тисяч подарувати? Чи не надто це дорогий подарунок? – з хвилюванням спитав я. – Ми їх взагалі теж не просто так отримали, а працювали. Максимум, я можу тобі п’ять тисяч пробачити…
– Собі забери, мені твої подачки не потрібні, – роздратовано пирхнула мати, і вийшла з тацею з кухні.
Я кілька хвилин у задумі постояв, а потім рішуче попрямував до зали, та покликав Ніку.
– Нам час, дякую за все, – глухо промовив я, і дружина зрозуміла, що розмова у мене з матір’ю пройшла не так, як нам хотілося.
Ми залишили материну квартиру, і в машині я розповів Нікі про те, що трапилося.
– Мені здається, вона розвела мене, як дитину. Мати ні копійки не поверне, – похитав я головою.
Так і сталося. Після дня народження вона причаїлася, і не давала про себе знати.
Я образився, і теж не висловив бажання з нею поспілкуватися. Мати з’явилася лише через рік, щоб повідомити, що вона занедужала, та попросити грошей на обстеження.
Я розумію, що привід для позики вона обрала слушний, але я не впевнений, що вона говорить правду! Я ще про ремонт не забув! Як мені вчинити цього разу? Допомогти, чи проігнорувати?
