Ганна залишила сина з чоловіком, бо йти їй було нікуди. Зарплата – дванадцять тисяч, кімнату вона знайшла за сім, плюс вода та електрика.
Проїзд, ліки, які вона обов’язково має приймати, і врешті-решт залишається трохи понад дві тисячі. А те, що колишній чоловік платитиме мінімальні аліменти, вона не сумнівалася: він сам їй про це сказав, а його друг, юрист, підказав, як це все підлаштувати.
Усі подруги засудили Аню.
– Як ти можеш кидати сина? – Могла б попросити когось про допомогу, – говорили вони.
– Треба подати на нього в суд, – пропонували інші.
Коли Ганна питала, чи пустять вони їх до себе пожити, подруги одразу знаходили відмовки: що вони б із задоволенням, але місця й так немає, або чоловік проти, чи ще щось… Аня і без цих питань знала, що ніхто її не пустить, вся підтримка була тільки на словах.
– Людина народ жується одна і вми рає одна, – казала їй мама.
Якби ж мама була жива! Цю фразу Ганна повторювала подумки багато разів – і до розлучення, і після. Якби мама була жива.
Спочатку з чоловіком у них все було добре: хоч і одружилися вони по зальоту. Вова начебто любив її, під час всього терміну порошини здував, навіть на спільні пологи пішов.
Він мріяв про спадкоємця, і, коли взяв сина на руки, розплакався. Але після все пішло негаразд.
– Коли ти вже прийдеш у форму? – невдоволено питав Вова. – У брата дружина через чотири місяці в зал пішла! Нашому синові рік, а ти все ще, як рохля.
У Ані не було сил на зал – син був активний та не слухняний, а мама тоді вже хворіла та не могла їй допомогти.
Коли Гана знайшла в його телефоні листування з дівчиною, вона намагалася взяти себе в руки – сіла на дієту, почала довго гуляти з сином, щоб бути якомога далі від булок та холодильника.
І тільки-но в неї стало щось виходити, як не стало мами. Аня впала в депресію, стала ще більше їсти, і кілограми, яких вона позбулася з такою працею, повернулися назад.
Потім з’ясувалося, що вітчим переоформив квартиру на себе, скориставшись маминим станом. Аня подала до суду, але нічого не вдалося довести. Так вона втратила квартиру, де могла б зараз бути із сином.
Вова вже наступного дня привів додому дівку, з якою спав останній рік, як виявилося. Звичайно, Аня переживала, чи та не ображатиме сина. Але вона сподівалася, що Вова цього не дозволить.
Вона збиралася забрати сина, коли зможе, але для цього потрібно було заробити грошей і знайти роботу, яка дозволить Ані встигати забирати сина із саду.
Ганна звільнилася з бібліотеки та влаштувалася на склад. Робота була важка, по дванадцять годин, і в Ані, крім усього іншого, почала боліти спина. Зате заробляла вона тепер більше і відкладала гроші в скарбничку, щоб створити запас і забрати сина.
– Коли вже нагуляєшся, зозуля? – Запитував колишній чоловік, коли вона забирала сина у свій єдиний на тижні вихідний.
– Коли ти погодишся платити нормальні аліменти, – відрізала вона.
– Щоб ти свій жир відрощувала? Я своїм грошам знайду краще застосування.
Схуднути Ані так і не вдавалося – харчувалася вона суцільними булками, макаронами, хлібом та дешевими сосисками, заїдаючи таким же дешевим печивом, в якому калорій було багато, а користі мало.
Готувати їй було ніколи, та й не вміла вона особливо – ось мама добре готувала, але Ані цей її талант чомусь не передався.
Ані дуже подобалося, як у мами виходили пироги із солоними грибами. Але таких вона ні в кого не куштувала, взагалі не бачила, щоб пекли пироги із солоними грибами, навіть спитала одного разу у жінки, з якою разом працювала на складі.
– З чим пиріжки?
– З картоплею. Хочеш?
– Ні, дякую. Мая мама смачні пиріжки пекла. Із солоними грибами. Куштували колись?
– З грибами? Ні, не куштувала. А що, смачно?
– Дуже, – зітхнула Аня.
Якби мама була жива, вона пустила б Аню з сином до себе, напекла їй пирогів і не називала б її товстою.
У наступну зміну та сама жінка поставила перед Анею контейнер.
– З солоними грибами, – сказала вона. – Як ти хотіла.
Аня дивилася на неї здивованими очима.
– Це для мене?
– Для тебе.
Аня їла пироги й вони були смачні, майже як у мами. Солона начинка приємно контрастувала з ніжним тестом. Щоки в Ані теж були солоними.
– Ніби до мами в гості сходила, – тихо сказала вона.
Через тиждень одна з тих подруг, яка найбільше засуджувала Аню, повідомила, що домовилася про роботу – Аню брали в офіс, з окладом у двадцять п’ять тисяч та повним соцпакетом.
Інша подруга скинула контакти юриста, який був готовий безплатно допомогти Ані. Того ж дня вона поїхала до колишнього чоловіка та забрала сина.
Боялася, що той не віддасть, але на обличчі чоловіка читалося полегшення. Він навіть дав їй грошей – правда, небагато, лише десять тисяч, але для неї зараз і це було добре.
– Я подам в суд на аліменти, – попередила вона.
Чоловікові вона чесно виплачувала аліменти з усіх своїх доходів, доки син жив із ним.
– Подивимось, хто кого, – похмуро відповів він.
Аня тримала в руках теплу долоню сина і почувала себе дуже сильною. Разом з ним вона прийшла до суду, щоб подати заяву на аліменти.
Довго вона не могла зрозуміти, як заповнювати заяву та де сплачувати мито, а в кабінеті, де приймали заяву, заявили, що у них не довідкове вікно.
– Дівчино, давайте я вам допоможу, – запропонував охоронець, який сидів біля входу.
Аня подякувала йому і навіть залишила з ним сина, поки бігала платити мито, хоча дуже боялася залишати малюка з незнайомцем. Але щось було в обличчі цього чоловіка добре, що говорило про те, що на нього можна покластися.
Коли вона повернулася, син гриз яблуко і розповідав охоронцеві, що тепер житиме з мамою і що у тата нова дружина – не така товста.
-Твоя мама не товста, – сказав йому охоронець. – Вона дуже гарна.
А потім спитав:
– Я розумію, що зараз вам не до цього, але … Може, я можу запросити вас хоча б на каву? У мене завтра вихідний.
В Ані завтра теж був вихідний. І хоч це було повне безумство, – вона залишила йому свій номер телефону і погодилася. І жодного разу не пошкодувала про цей безглуздий вчинок.
Він виявився дбайливим, мужнім, справедливим, вірним, – справжнім чоловіком! Який подарував їй не тільки жіноче щастя, а й доньку Надійку…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки та підписуйтеся на сторінку, щоб читати нові публікації!
