Сказати, що я була рада, що живу від свекрухи за тисячу кілометрів, нічого не сказати. Я бачила Марину Юріївну лише один раз, на своєму весіллі, і залишилася вкрай незадоволена.
Вона поводилася нахабно, безцеремонно і вважала, що весь світ має крутитися довкола неї. Під час фотосесії вона всіляко намагалася відштовхнути мене, та зайняти моє місце поряд із сином.
У мене у середині все переверталося, але я терпляче стискала зуби, та посміхалася. Підбадьорювала я себе тим, що Марина Юріївна приїхала лише на тиждень, і скоро поїде.
Я з радістю відлічувала дні, поки свекруха нарешті знову поїде до себе додому. І це сталося!
Коли у мене з’явилася донька, мати чоловіка просто привітала нас, і не виявила бажання відвідати внучку.
Натомість просила фотографії та викладала їх у соціальні мережі, щоб похвалитися перед іншими людьми тим, що має онуку.
Син у Марини Юріївни був лише один. На другу дитину вона так і не наважилася, бо всю турботу спрямувала на Дмитра.
Коли хлопчику було лише сім років, мати запитала, чи хоче він собі братика, чи сестру. Отримавши негативну відповідь, жінка заспокоїлася.
Після школи Дмитро поїхав навчатись за тисячу кілометрів від домівки. Здобувши диплом і відразу ж знайшовши собі роботу, чоловік вирішив там затриматися.
Потім він зустрів Анастасію і вже не схотів нікуди їхати. Щиро кажучи, Марина Юріївна і не кликала сина назад.
Вона, навпаки, погодилася з його рішенням і заявила, що якось потім, переїде до нього.
Проте не лише з цієї причини мати не хотіла, щоб Дмитро повернувся. Вона доглядала літню свекруху, яку на дух не переносила, і боялася, що та захоче переписати свою трикімнатну квартиру на єдиного онука.
Колишній чоловік Марини Юріївни, після розлучення з нею, не знайшов своєї другої половинки. Він захворів, і невдовзі його не стало.
Тому тільки невістка могла претендувати на житлоплощу вісімдесятирічної жінки. Все було тихо і мирно до певного часу, доки мати несподівано не подзвонила синові з претензіями.
– Три роки вже не бачилися, і ти не хочеш побачити рідну матір? Бабуся здає зовсім, попрощатися не бажаєш?
– Захворіла? – стривожено спитав Дмитро. – Мені поки що…
– З бабкою можеш і не прощатися, мені потрібна від тебе інша допомога, – приголомшила сина Марина Юріївна.
– Яка? – чоловік був трохи збентежений тим, як мати швидко перейшла від жалібного тону до вимогливого.
– Арині Тимофіївні залишилося всього трохи, треба буде всі ганчір’я бабки викинути, та зробити ремонт у квартирі, щоб я могла продати її житло, – з діловим виглядом відповіла жінка.
– Тільки я сама теж нездужаю, тож розраховую на тебе. Та й грошей у мене нема, а кредит брати не хочу. Навіщо мені ця кабала?
– Ти хочеш, щоб я все це зробив? – поспішив уточнити Дмитро.
– Ну, а хто?! У мене більше синів нема. Приїжджай на пару місяців, допоможеш, – Марина Юріївна була впевнена, що син їй не відмовить.
– Я не зможу, – засмучено заперечив чоловік, – тим більше на такий великий термін.
– Тобто ти матері допомогти не хочеш? – обурено запитала Марина Юріївна.
– Мамо, ну, по-перше, бабуся ще жива, а по-друге, у мене немає стільки грошей і часу, – нарікав у відповідь Дмитро.
– Якби в мене був ще один син, ти не був би таким егоїстом, – рикнула вона в слухавку, – а це все через тебе! Не сказав би ти мені, що не хочеш братика чи сестру, зараз було б кому мені допомогти! А я, дурна, прислухалась до тебе.
Чоловік настільки розгубився, що не знав, як відреагувати на її звинувачення. Однак вони мали свій ефект. Дмитро раптом відчув перед матір’ю свою провину.
Як тільки Анастасія повернулася з дочкою з дитячого садка, чоловік повідомив, що їде на невизначений термін до Марини Юріївни.
– Навіщо?
– Потрібно допомогти з ремонтом. Щоправда, доведеться взяти на пару тижнів відпустку власним коштом, – поскаржився чоловік, збираючи валізу.
– Дімо, ти з глузду з’їхав? Марині Юріївні більше нема кому допомогти? Та й начебто вона цього року вже робила ремонт, – насупилась я, якій не сподобався той факт, що чоловік спонтанно надумав поїхати.
– Не в її квартирі, а у квартирі бабусі. Мама каже, що її скоро не стане, – стривожено відповів Дмитро.
– Не стане, але вона ще жива, так? Тоді якого біса ти зібрався щось там робити? – Я обурено поставила руки в боки.
– Цікаво, твоя бабуся знає про те, що її квартиру вже хочуть роздерибанити? Та й узагалі, хай спочатку грошей на ремонт знайде.
– Нема чого шукати, у неї немає їх, – розгублено відповів чоловік, чим сильно здивував мене.
– Тобто ремонт маєш сплатити ти? – Бажаючи переконатися у правильності своїх висновків, спитала я.
– Так, все саме так, – Дмитро винувато опустив очі в підлогу, відчувши незручність.
Пару хвилин панувала тиша, а потім я дала волю своїм почуттям та емоціям.
– Ні, такого точно не буде! З яких цікаво грошей ти зібрався допомагати Марині Юріївні? – Я запитливо подивилася на чоловіка. – Чи не з накопичених нами?
Чоловік безглуздо посміхнувся, і я зрозуміла, що потрапила в саме яблучко. Схрестивши руки на грудях, я впевнено заявила, щоб чоловік і думати забув про це.
– Марина Юріївна збирається її продати? Нехай без ремонту і продає, – рішуче випалила я. – Та й тобі нема чого настільки їхати до неї.
– Поїдеш, втратиш у зарплаті. На що ми будемо жити? Брати із накопичених? Тоді навіщо ми їх взагалі збирали?
– Я не можу не допомогти матері, – зніяковів Дмитро. – У неї, крім мене, немає нікого.
На емоціях чоловік розповів мені, що мати звинуватила його у тому, що немає у неї ще однієї дитини через нього.
– І ти, звичайно, одразу ж піддався, і відчув свою провину? І думати забудь! Якби їй це було потрібно, вона б твоєї думки не питала.
– Добре ж взяти, та звалити все на дитину, щоб потім цим постійно маніпулювати, – обурено пробурчала я. – Дімо, сам просто візьми, та реально подивися на все, що відбувається. Я думаю, що ти зрозумієш.
Чоловік задумливо кивнув головою. До нього стало раптово доходити, що дружина в чомусь має рацію.
Марина Юріївна, користуючись нав’язаним йому почуттям провини, вирішила у такий спосіб розв’язувати свої проблеми.
Ретельно зваживши всі “за” та “проти”, чоловік зателефонував матері, та повідомив їй про те, що не зможе приїхати:
– Ремонт можна і не робити, а так продати квартиру. До того ж дай Боже, бабуся ще не один рік проживе.
Потрібно було чути на цей момент істеричний голос Марини Юріївни, яка його рішенням залишилася незадоволеною.
Звинувативши сина в тому, що він її не любить, мати кинула слухавку, та заблокувала його номер. Дмитрові було дуже прикро, що мати так себе повела, звинувативши його у всьому.
А мене ця її недолугість дуже збісила, та розбурхала! Хіба можна так чинити з рідною дитиною? Як ви вважаєте?
