Як у мене зіпсувалися стосунки з невісткою? Зараз розповім, а ви розсудіть, скажіть, які ж негаразди я їй зробила? Хіба моя провина, яка стала приводом для зневаги, могла стати такою?
Задумав якось син одружитися. Пропозицію своїй коханій зробив, дочекався поки вона розлучиться.
Мені одне сказав: “Кохаю, хочу дбати, її дитину виховувати”. Син – господар свого життя, я ніколи в його особисте не сунулася.
Наречена розлучилася, аліменти з колишнього стягнула, місце проживання дитини визначила. Коли заяву вони подали, почали до весілля готуватися.
Допомоги з боку родичів нареченої не було ніякої, бо свати несхвально поставилися до різких і швидких змін у житті Юлі. Навіть на весілля йти не хотіли, але прийшли.
Поки син та Юля долали труднощі, пов’язані з організацією весілля, я кілька разів сиділа з дитиною Юлі. То в одне місце їм треба було навідатись, то в іншому на них чекали, а я напохваті була.
За чотири дні до весілля я зненацька захворіла: температура, кашель, слабкість. Мені саме молодята зателефонували, сказали, що дитину привезуть, а я їм на здоров’я поскаржилася.
На лікарняний пішла, все офіційно, як належить. Нічого не вдієш, я ж не навмисне захворіла, тож довелося їм дитину із собою брати.
До їхнього весілля я майже оговталася. Температура не підіймалася, кашель майже пройшов, тільки загальне самопочуття було не дуже.
Сину я повідомила, що прийду до них на урочистість, привітаю, побуду небагато, а на бенкет не піду. Обіцяла в масці прийти, щоб здоров’я інших гостей зберегти.
Весілля нині, не як раніше, без викупів, без конкурсів у під’їзді. Запрошені чекали на всіх біля РАГСу, де провели урочисту церемонію.
Я осторонь трималася, маску не знімала. Квіти, гроші, як подарунок принесла. Привітала, сина обняла, Юлі квіти вручила і знову відійшла убік.
Розсілися гості по таксі та машинам, щоб на банкет їхати. Я з сином та невісткою попрощалася, подарунок їм віддала, та пішла додому.
Коли одужала, на роботу повернулася. Синові не набридала, бо одруженим сім’янином синочок став, зі своїми турботами, клопотами та завданнями. Одне сказала: треба буде щось, якщо в моїх силах, то допоможу.
– Мам, ми в кіно хочемо, посидиш із дитиною? – попросив він мене, зателефонувавши.
– Привіт! Коли? Посиджу. Запишу собі, щоб не забути.
Але, на задньому плані, я голос Юлі почула. Вона погано про мене говорила, процитую: «Твоя матуся захворіла, мене підвела, а на весілля хвора приперлася. До дідька лисого нам її допомога! Навіщо ти їй телефонуєш? Дитину батькові здам».
– Мамо, я передзвоню, – сказав син.
Кіно вони відвідали без моєї участі.
Юля розмовляє зі мною не охоче, крізь зуби. Весь її вигляд показує зневагу до мене. Її голос завжди роздратований.
Тому що я захворіла, та не змогла допомогти? Лише один раз не змогла допомогти, за причини, яка від мене не залежала – так сталося, бо ми всі люди!
Якщо так вони хочуть, то я відійшла вбік. Зовсім перестала спілкуватися з сином, та наполягати на зустрічах.
Нехай живе спокійно, якщо це можливо. Дитина незабаром у них буде, можливо Юля пом’якшиться, а коли ні, то невелике й лихо.
Прикро, дуже прикро, але нічого не вдієш! На коліна перед ними я ставати не збираюся, бо своєї провини не вбачаю – таке може з будь-ким трапитися!
Розумію, що не кожну простягнуту руку варто тиснути, адже не буває такого, щоб людина всім подобалася.
Але якось надто легко нинішня молодь родинні зв’язки відсікає, навіть не намагається рамок пристойності триматися.
А ви що скажете з цього приводу? Як вам висновки, та поведінка невістки? Як мені надалі себе з нею поводити – не уявляю!
