Як я вже сказала, син та невістка живуть у моїй квартирі. Коли вони в неї заїжджали, то одразу пообіцяли, що це в них затягнеться лише на один рік, ну щонайбільше два. Тільки уявіть, яка у мене втрачена вигода за ці десять років?

У мене вже той вік, коли хочеться відпочити від усього: від людей, роботи, життя, новин. У принципі це і називається пенсією.

Я завжди сподівалася на те, що до шістдесяти з гаком років я не перетворюсь на типову жінку свого віку. Але, правда, виявилася гіркою.

Ні, я не почала роз’їжджати в громадському транспорті ні світло ні зоря або обзивати молодь, сидячи на лавці біля під’їзду. Але в іншому — я типова старенька.

Мій єдиний син живе з дружиною та дітьми в квартирі, на яку я збирала все своє життя. У них стандартна сім’я, зі своїми плюсами та мінусами.

Вони разом уже близько десяти років, що я вважаю за величезний плюс. Адже то тут, то там тільки й чути, що про нові і нові розлучення.

Але чомусь вони не дають мені частіше побути з онуками. Що, особисто для мене, як плювок в обличчя. Чому так, я не розумію.

Та бог із ними, з онуками. Не хочуть бачити бабусю, та й нехай. Інша річ, чому їхня мама з татом не тримають свого слова. І ось тут я хотіла б зупинитися трохи довше.

Як я вже сказала, син та невістка живуть у моїй квартирі. Коли вони в неї заїжджали, то одразу пообіцяли, що це в них затягнеться лише на один рік, ну щонайбільше два. Тільки уявіть, яка у мене втрачена вигода за ці десять років?

Якщо раніше Андрій та Тетяна ще якось утримували загальний бюджет, то потім, з появою дітей, ставало все зрозуміліше, що вони там надовго. Я й раніше була проти такого неподобства. Але тепер просто хочеться вовком вити.

Моя пенсія на сьогоднішній день просто мізерна. Грошей ні на що не вистачає. Звичайно ж, я розраховувала на якийсь пасивний дохід. І що я отримала?

Мало того, що я тепер залишилася одна, то ще й ставлення до мене зовсім невідповідне. Не намагаються якось підтримати мене на старості років. Приїжджати, допомагати, хоч трохи. Я б і онуків погледіоа, мені не складно.

Але ні, син дзвонить раз на півроку, сам не знає чому. Скаже два слова та одращу прощається. Невісточку я взагалі, мабуть, не впізнаю на вулиці. Бачила її сто років тому. І все, ось така подяка.

Сваха скаржиться, що я надто багато бурчу і не даю дітям жити своїм життям. Звичайно, вона молодша за мене, працює педагогом. Цю з роботи ніяк не виженеш, хіба що винесеш ногами вперед.

Зарплата у неї є, здоров’я також. Які такі можуть бути труднощі? Легко судити збоку, ось що я хочу сказати.

Мій колишній однокласник, з яким я підтримую дружні стосунки, порадив мені брати з сина платню щомісяця. Як із орендаря. Але мені ця ідея зовсім не подобається.

Буде більше розмов, аніж справи. На другий місяць вони вимагатимуть знижки або просто почнуть недоплачувати повну суму. А потім невістка захоче, щоб я за власний кошт ремонт робила. Вони мені колись натякали на щось подібне. Загалом не хочу.

За підсумками виходить, що син і невістка  обжилися і їх ніяк не вигнати з моєї квартири. Моя пенсія змушує мене заощаджувати буквально на всьому, включаючи ліки. А що робити я не зрозумію.

Я вже вислухала різні поради, але жодна мені по-справжньому не допомогла. Можливо ви, дорогі коментатори, це виправите. Одна голова добре, а цілий сайт чудово. Чекаю на ваші розумні пропозиції і хочу відразу сказати, що я буду їм дуже рада.

І постарайтеся поглянути на ситуацію з мого боку. Звичайно, ми звикли говорити, що все найкраще треба віддавати дітям та онукам. Але найкраще – це не взагалі все. Я ж залишаюся людиною, жінкою. І мені теж потрібен догляд, засоби та нормальне існування.

Хіба я за своє життя цього не заслуговую? Звичайна пенсіонерка зі звичайного міста, яка просто намагається вижити.