Сиджу і думаю, яке рішення прийняти. Я можу змінити своє життя, забути все що було і навчитися жити далі по новому. Але з іншого боку, я не готова, не готова з ним розставатися, не готова його втрачати.
Все так красиво починалося, ні, цукерок, квітів не було, але було кохання. Однозначно коли ми познайомилися, то кохання це те, що в першу чергу штовхало мене на спілкування з ним. Я ніколи не відчувала подібного, хоча була досить досвідченою дівчиною в сердечних справах.
Після народження дитини я думала все зміниться, чекала, що він стане більш ніжний, уважний. Але нічого не помінялося, це все були тільки мої ілюзії.
Коли я завагітніла вдруге, я не знала що робити далі, я втомилася від п’янок, постійних погроз, від того що він мене в гріш не ставить. Іноді бувають моменти, коли мені здається що все налагоджується, але то тільки здається.
Він не ночує часто вдома, бреше, каже що на роботі, але яка робота посеред ночі, він водій, а за кермо в такому п’яному вигляді він точно не сяде.
Останньою краплею стало те, що коли захворіли діти, і їх просто потрібно було носити на руках всю ніч, бо не спадав жар, то його не було, він не брав телефон, не відповідав на смс, всі його друзі просто брехали що не знають де він, хоча всі були в одному місці, грала гучна музика, там було багато дівчат які шось вигукували.
Я взяла таксі, хворих дітей на руки і поїхала. Коли приїхала на роботу до нього, побачила картину, як він обіймається з іншою жінкою.
Я кричала, плакала, била посуд, у мене навіть були погані думки щось собі зробити, але Бог милував. Я вирішила жити для себе і для дітей. Виганяти я не буду, я знаю що він не піде, тому що я не раз вже збирала речі йому і відправляла, він рахує що його будинок там де діти.
Але я? Невже я не людина? Невже так важко врахувати те, чого хочу я? Він так красиво і щиро говорив про любов, і я знаю що він любив мене, дуже. Люди які не люблять вони інші, він ладен був пилинки з мене здувати. Що тепер робити? Як бути? Хочеться просто забутися.
