Жила була одна дівчина. У належний час вийшла заміж, народила трьох дітей, тягнула сімейну лямку не рахуючись де її обов’язки, а де чоловіка.
Чоловік особливо не напружувався, погулював, але спійманий не був, завжди вважав за особливу доблесть бути хитрішим дружини. Подобалося йому самостверджуватися за рахунок інших людей.
Відслужив у армії у внутрішніх військах, охороняв ув’язнених, там і пройшов свої перші життєві університети, відчув смак хоч маленької, але влади, коли люди від тебе залежні.
Незабаром дівчина перетворилася в жінку, в матір гідну загальної поваги, отримала гарну професію, її вже називали по імені-по батькові. 20 років вона жила і думала, що повинен же колись чоловік зрозуміти що він робить боляче дружині і дітям, а чоловік не відчуваючи чужий біль і відчуваючи безкарність удосконалювався (по-своєму). Гуляв по особливому, одружився без любові, але дружину хотів мати чесну і порядну, щоб тил був надійний. Але сам так робити не прагнув. І привело це до того, що почуття у жінки вигоріли дотла.
А через деякий час він дійшов до того, що захотів організувати собі «гарем». Одну жінку, яка захопилася їм, згадала бурхливу молодість, вирішив розвести з чоловіком і зробити з неї запасний аеродром, апетит приходить під час їжі.
Сказав дружині, жінка сказала чоловікові, а далі треба самому все робити і організовувати, але собі робити боляче не хочеться, і почало все гальмуватися, саме нічого не робиться.
І ось якось так вийшло, що в цій ситуації все виявилося в руках у цієї жінки. Вона все життя робила все що треба, через не хочу, не звертаючи уваги на біль, і в цій ситуації проявила твердий характер. Сказала, якщо йдеш – іди!
Такого він не сподівався, всі його плани рухнули, йому раптом стало боляче. Жінка, яка завжди і все робила для зміцнення сім’ї, зробила з точністю навпаки, поламавши тим самим всі плани «хитромудрого» чоловіка.
Які викрутаси довелося йому крутити, і жінку треба не розчарувати, і дружину упускати ніяк не хотілося. Дружина не здається, більше не вірить, так вершиною цинізму була фраза: ти сама винна, що я гуляв, не притиснула мені хвіст вчасно, ось я і гуляв.
Історія дуже довга, але її суть така: людина сама коваль свого щастя. Часто буває, що і знає жінка про зради свого благовірного, але нічого не робить. А змінюється життя тільки тоді, коли ти сам починаєш щось міняти. Само по собі нічого не відбувається.
Кінець у цієї життєвої історії дуже хороший: другий чоловік у цієї жінки – повна протилежність. А її перший чоловік більше не брикається – його друга дружина за характером як його мати, домінує в усьому, обклала його прапорцями, як вовка, і він сидить тепер тихо, тому що боляче собі робити не хоче.
