– Як зручно виходить! Я заощаджую на собі кожну гривню, ходжу, як не знаю хто, а ти на свій день народження зібрався в ресторан?! Не жирно?
– Олено, ну це ж ювілей! Він повинен запам’ятатися. Не щодня ж тобі виповнюється тридцять, – заперечив чоловік.
– А в мене місяць тому, що було? Імітація свята? Я вдома нормально відзначила, і ти не зламаєшся!
Олена похмуро дивилася Дмитру в очі, уперши руки в боки. Вона була в сказі. Справа була не тільки в тому, що забаганка чоловіка обійдеться їм тисяч в сорок.
Просто Олена на контрасті відчувала себе чи то безправною прислугою, чи то бідною родичкою. І Діма лише підтвердив її припущення.
– То ти ж сама казала, що тобі багато не треба!
Жінка застигла і витріщила очі. Так, було діло. Але вона так говорила не від хорошого життя.
– Ага, – повільно сказала Олена. – Я говорила, що можу обійтися без нової сукні. Що торт можу спекти сама. Що манікюр та педикюр зроблю і без майстрів.
– Тому що мені хочеться нарешті переїхати у свою квартиру, Дімо! А не тому, що мені подобається жити в злиднях!
Чоловік невдоволено підібгав губи. Здається, він навіть не хотів вдаватися в суть сказаного. Він поводився, як примхливий підліток: хочу і крапка! І начхати на все інше!
– Тобі виповнилося лише двадцять вісім. У тебе все попереду. А в мене – кругла дата! Хочу, щоб це справді було свято, а не посиденьки!
Олена опустила очі. Посиденьки… Так, саме так все й було.
Вона згадала, як цілий тиждень складала меню на свій день народження. Як підбивала перелік інгредієнтів для страв.
Овочі купила за знижкою: трохи не свіжі, але все ще придатні для салату. Вишукувала акції, промокоди, порівнювала ціни в крамницях…
Торт пекла за рецептом з інтернету, з кремом зі сметани та згущеного молока. Не тому, що домашнє краще, не тому, що любить готувати, а щоб вийшло дешевше.
Попри економію, день народження вдався. Гості посміхалися, нахвалювали салати, із задоволенням їли домашню піцу. Вона також усміхалася. У старій сукні та з нігтями, вкритими дешевим прозорим лаком.
Подаровані гроші майже повністю покрили витрати. Олена вдавала, що вона всім задоволена. Але потім, вже віч-на-віч із собою, у ванній, вона раптом заплакала.
Від жалості до себе, від втоми, від того, що їй весь час треба якось викручуватися: із сукнею, з зачіскою, із сімейними святами.
За три роки, що вона прожила з Дімою, економія стала її другим ім’ям. Вона знала, як вибити більше кешбеку на хліб, купувала дешевий плавлений сир замість нормального твердого, і вміла відрізняти нормальні акції від липових.
Одяг? Та яка різниця, як вона виглядає, аби чиста і без дірок. Всі ці «іміджі» та бренди існують не для тих, хто шукає зубну пасту дешевше. Не для тих, хто хоче скоріше придбати свій кут.
– Так, своя квартира це важливо, – підтримував дружину Діма. – Звідти вже не проженуть по першій забаганці. Та й викладати половину зарплати за оренду не доведеться.
Тільки ось вся участь Діми у сімейному бюджеті обмежувалася перерахуванням зарплати. Ні, це, звісно, вже було чимало.
Олену лякали пари із роздільним бюджетом, а ще більше лякали жінки, яким доводилося збирати гроші собі на декрет.
Але Діма ставився до фінансів приблизно, як підліток, який готовий спустити все на чипси та газовану воду.
Воно й не дивно, адже це Олена підраховувала, скільки піде на комуналку, проїзд, їжу. Олена урізала витрати, щоб відкласти на рахунок заплановану суму.
Олена записувалася на стрижку до учнів, щоб укластися в ліміт. Так, іноді виходило погано. Натомість дешево.
Вони повільно йшли до своєї мети. Тільки ніби не вдвох, а окремо один від одного. Олена ніколи не говорила чоловікові про те, яких зусиль їй все це вартує, не скаржилася, не пиляла.
Мовчала, коли він замовляв собі піцу на обід, просто тому, що «ліньки йти в їдальню і хочеться побалувати себе».
– Знаєш, Дімо… Мені й справді багато не треба, – Олена відвела погляд. – Досить простої людської поваги.
– Мені не подобається економити, але я роблю це, тому що я думаю про наше спільне майбутнє. Але іноді мені здається, що майбутнього ми не маємо.
– Я ж працюю, – сердито пирхнув Діма. – Приношу гроші до хати. Що тобі треба? Я що, не маю права на свято?
Він зрозумів, що вона не налаштована на компроміс, і поспішив піти в бік спальні. Олена залишилася сама.
У своєму дешевому халаті, з єдиною лампочкою в люстрі, та думками про іпотеку, до якої вони ризикували не дістатись такими темпами.
Серце мучив не лише біль, а й сумніви. А раптом вона й справді перегинає ціпок? Раптом Діма має рацію?
…Наступного дня вона зустрілася зі своєю подругою, Ритою. Олена хотіла порадитися хоч із кимось.
– Слухай, я ж бачу, що ти приїхала до мене не просто роздивитися візерунки на лінолеумі, – сказала Рита, помітивши, що її подруга сьогодні якась похмура. – Що трапилося?
Олена зітхнула і поклала руки на стіл. Вона коротко переказала вчорашню сцену. Пояснила, що їй прикро, коли мрія на двох, але вкладається лише один. Що неприємно, коли свій ювілей Діма ставить вище за її день народження.
– Ну ти в мене, звичайно, розумниця, – посміхнулася Рита нарешті, коли Олена закінчила. – Тобто ти заощаджуєш на собі й чекаєш, що він носитиме тебе на руках?
– Так ми ж збираємо… – почала було Олена.
– Так-так, – перервала її подруга. – Ти збираєш, а він витрачає. Йому взагалі доводиться хоч у чомусь відмовляти собі? Він розуміє, наскільки тобі тяжко? Хоч раз сказав тобі дякую за це?
Олена знизала плечима. Її чоловік не те щоб невдячний… Просто він вважає, що так і має бути. Що вся ця побутова магія відбувається сама собою.
– Він знає, скільки коштує бути жінкою? – не вгамувалася Рита. – Манікюри, педикюри, волосся, епіляції, косметика, білизна нормальна, а не бабусині панталони…
– І це я лише програму мінімум зараз озвучила. Ти для нього жінка, чи зручна матуся у запраному халаті, яка все порахує, організує, зробить?
– Припини… – спробувала заперечити Олена, але без особливої впевненості.
– Не припиню! Хочеш, я тобі чесно скажу, чому він так сміливо висловлює тобі за ресторан? Бо знає, що ти все одно прогнешся!
– Будеш заношувати труси до дір, перестанеш фарбувати волосся навіть цією своєю дешевою фарбою, але прогнешся. А він почуватиметься королем! Адже ювілей у ресторані!
– І що мені робити? – розгубилася Олена.
– Припинити бути такою нюнею! І знайти коханця із квартирою. Це вирішило б усі твої проблеми!
– Рито!..
– Гаразд! Запасний план. Припини заощаджувати на собі. Він хоче в ресторан? Чудово! Нехай. Але тобі потрібна сукня, туфлі, відповідна сумочка, укладання і золоті сережки під цю справу.
– Якщо вже гуляти, то на повну! Не підеш же ти туди в спортивному костюмі з розтягнутими колінами?
– Ну, із сукнею все просто. Я ще у свою випускну влізаю…
– Олено, ти мене взагалі чуєш? Досить економити на собі!
Олена зітхнула. Їй було важко ось так різко перейти, але вона розуміла, що подруга в чомусь має рацію.
– Гаразд. Я спробую…
З ранку Олена повідомила чоловіка, що їй треба записатися в салон. Манікюр, стрижка, укладання… Він здивувався, але знизав плечима.
Потім вона покликала його і показала туфлі, що їй сподобалися.
– Ось дивись. Чорні, універсальні. Підійдуть майже під будь-яку сукню, та й потім також можна буде носити.
– Три тисячі?! Олено, я за ці гроші пам’ять у комп’ютері поміняти можу!
– Ну, а що вдієш? Це ж твоє свято, я повинна бути красивою. Це ж ресторан! Тобі доведеться залишитися без подарунка, зате твій ювілей запам’ятається всім.
– До речі, про сукню… Бутік я вже придивилася, відвезеш мене туди, виберемо сукню разом.
Діма хмикнув, але заперечувати не став. Може, чекав, що вона передумає. Але вона не передумала. Навпаки, надвечір зарядила контрольний: почала розглядати сережки прямо при чоловіку.
– Як тобі ці? На мою думку, класні. А головне – зовсім недорого, всього дванадцять тисяч. Інші за такої ж ваги стоять від двадцяти. Ще б сумочку під них… якийсь клатч. Але це вже після сукні.
Діма, судячи з переляку в очах, уже проводив нехитрі підрахунки. Він нервово проковтнув, зблід і пробурмотів:
– Може, ну його, цей ресторан… Удома теж добре.
Олена лише посміхнулася. На тому вони й вирішили: святкуватимуть тихо і по-сімейному.
Чи помирилися вони? Ну не зовсім! Чи зрозумів він щось? Можливо! Зате Олена виразно усвідомила, що доки ти сама не поважаєш себе, ніхто тебе не поважатиме…
Як вважаєте, вона слушно міркує? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
