Чоловік так обурюється, ніби діти тільки в мене, а він до них не має стосунку. “У тебе діти”! Не в мене, а в нас, тож якщо я поїду у відрядження, то з дітьми може залишитися і їхній батько.
Мені нарешті пощастило на роботі, мене поставили виконувати обов’язки начальника відділу, а якщо я добре зарекомендую себе, то ця посада залишиться за мною.
Але задля цього доведеться попрацювати. Попрацювати більше, поїздити у відрядження, не такі вже й часті, проте. Раніше у мене їх не було.
Я поділилася з чоловіком радісною новиною про нове призначення, а замість похвали та підтримки почула лише обурені вигуки.
– Яка нова посада, які відрядження? У тебе діти!
Мене ця його остання фраза просто вивела із себе. Ось саме вже вісім років діти тільки в мене. Спершу старший, потім молодший.
Чоловік не має поняття, чим вони хворіли, чи є алергія, навіть не в курсі, в яку школу і в який дитячий садок ходять діти. Тому що раніше цим займалася лише я.
Чоловік максимум міг з ними ввечері годинку пограти, а потім все, потім тато втомився, йде займатися своїми справами, а ти крутись, як хочеш.
Гаразд, поки був декрет, я ще могла зрозуміти таку поведінку. Він працює і приносить гроші, я займаюся дітьми та побутом. Але зараз я вийшла на роботу.
Старший ходить у перший клас, молодший у садок. Дякувати Богу, що з лікарняними особливих проблем немає, діти не так вже й часто хворіють, а на крайній випадок у нас є дві бабусі-пенсіонерки, яких можна попросити з ними посидіти.
Поки я сиділа у декреті, ми жили дуже важко. Грошей вистачало впритул на необхідний мінімум, тому з декрету я вилетіла пробкою, коли з’явилося місце у яслах.
І тоді чоловік не заперечував, що я виходжу на роботу. Він був тільки в плюсі від цього. Тому що реально були потрібні гроші. І я стала працювати, не відволікаючись на лікарняні.
Зараз ситуація щодо грошей краща, звичайно, але все одно ми багато собі дозволити не можемо. Та навіть купити всій сім’ї зимові речі – це вже велика проблема, на це треба збирати.
Так що за варіант з підвищенням я вчепилася щосили. Мені потрібна ця посада, бо там більше платять, а ще це кар’єрне зростання, що теж непогано.
Так, доведеться більше працювати, так, доведеться їздити у відрядження, але воно того варте. Принаймні, у нас бюджет перестане тріщати через те, що старший виріс із черевиків.
Чоловікові я нагадала, що діти не тільки мої, тому нічого страшного, якщо він теж про них подбає, тим більше, що бабусі можуть допомагати, ну, там зі школи зустріти, з садка забрати.
Тож тут жодної трагедії я не бачу. Якби в мене чоловік отримував стільки, щоб нам вистачало, то я сиділа б і не рипалася, мені зайві обов’язки теж не в радість, але поки це наш шанс жити нормально, а не вираховувати судомно дні до зарплати.
– Взагалі, все життя було так, що дітьми займається мати, а ти хочеш забити на сім’ю, перекинувши на мене свої обов’язки! – не заспокоюється чоловік.
Я не витримала і сказала, що якби він зі своїм завданням “забезпечення сім’ї” нормально справлявся, то питань не було б взагалі, а так обидва працюємо, значить, обидва і дітьми займаємося. А то я одна довкола повинна і зобов’язана.
Розсварилися вщент, тепер розмовляємо крізь зуби. Але якщо чоловік чекає, що я проситиму вибачення за свої слова, то він сильно помиляється, я не вважаю, що в чомусь неправа, а ось він неправий.
Розвів скандал на рівному місці, тепер винного шукає. Посидить із дітьми, поки я у відрядженні, не зламається, хоч поспілкується з ними ближче, йому це корисно. А ви як вважаєте, чи повинна я сидіти та оберігати сімейне вогнище, чи все ж таки маю право на розвиток та заробіток?
