Якби існувала премія “Недобатько року”, то найголовнішим номінантом став би мій колишній чоловік. Як можна було спочатку подарувати, а потім відібрати

Якби існувала премія “Недобатько року”, то найголовнішим номінантом став би мій колишній чоловік.

Наближався День народження моєї дочки, їй мало виповнитися чотирнадцять. Паша обіцяв Насті, що обов’язково заїде вдень, щоб її привітати.

Цілий день Настя дзвонила батькові, переживала, до останнього вірила, що він дотримається обіцянки. До шостої години вечора за донькою зайшли подружки, і вони разом пішли в кафе.

Я привітала Настю ще вдень, та спокійно відпустила святкувати, взявши обіцянку, що вона буде вдома до десятої.

О пів на дев’яту я пішла на роботу в нічну зміну. Вдома залишилися мій другий чоловік, та молодший син.

Коли Настя повернулася, чоловік мені відправив повідомлення. Вранці, варто було мені переступити поріг, до мене підбіг син:
– Мамо, а Насті її тато планшет подарував!

Дочка вся світилася, та хвалилася подарунком. Вона розповіла, що тато подзвонив їй близько восьмої вечора, та запропонував зустрітися.

Він під’їхав до кафе, в якому дівчатка відзначали день народження, подарував коробку з планшетом, та гроші. Ще Настя повідомила, що від батька чула запах міцних напоїв.

У мене аж голова розболілася, від передчуття проблем, і вони не змусили на себе довго чекати. Буквально за годину після мого повернення, зателефонувала співмешканка Паші.

Вона поскаржилася, що напередодні, він весь день пив, потім згадав про дочку, відібрав у їхньої спільної чотирирічної дитини нещодавно куплений планшет, зняв усі гроші, що залишилися до зарплатні, і помчав вітати Настю.

Вишенькою на торті стало її зізнання, що Паші дуже соромно дзвонити самому, тому він передає прохання, що треба все йому повернути, й гроші, і планшет.

Я не здивувалася, бо пристрасть Паші до пляшки й стала причиною нашого розлучення. Але відібрати планшет у маленької дитини, подарувати його нашій дочці, а потім вимагати назад – це, як мінімум, свинство!

Делікатної розмови з дочкою не вийшло. Вона вперлася: не віддам і все тут! Ну і що, що у дитини відібрали – зате тато з нею поряд, хай цьому радіє! Дзвонити батькові Настя відмовилася, бо дуже на нього образилася.

Я сама зателефонувала Паші, сказала, що якщо він хоче забрати подарунки – нехай сам приїжджає. Чому я маю ставати поганою в очах доньки, та все в неї забирати? Хто винен, той хай проблему і вирішує, правильно?

Паша злякався. А його співмешканка, що приїхала до нас, поскаржилася, що у бідного Паші болить голова, тому він залишився вдома з дитиною, яка чекає свою улюблену іграшку.

Співмешканка стояла в коридорі, коли Настя вискочила зі своєї кімнати, та кинула планшет, коробку та гроші їй під ноги. Ще Настя додала, щоб вони всі подавилися, і закрилася у себе.

Екран “подарунка” такого варварства не витримав, і розбився. Співмешканка почала обурюватися, заїкатися про покупку нового, але я вказала їй на двері.

Зовсім охрініли! Один п’є, друга прискакала, і почала права качати в моїй хаті. Дитину мені довели до сліз!

Настя ледве заспокоїлася. Щоправда, на батька сердиться досі, не хоче з ним спілкуватися, навіть на дзвінки не відповідає.

І, звісно, у цьому винна я! Наговорила Насті всякого поганого про тата, тому вона так поводиться. Це мені Паша заявив!

Невже він такий нахаба, що навіть не може визнати своєї провини у цій ситуації? Як можна було спочатку подарувати, а потім відібрати? На таке не кожен дорослий може адекватно відреагувати. А тут дитина!

Дивуюсь, що вони більше не вимагали купити новий планшет, чи відремонтувати розбитий. Вони, мабуть, здогадалися, що це можуть бути останні їх слова, бо я така зла, та обурена! Як ви оціните вчинок батька?