Мати моєї подруги, проживши за радянських часів із чоловіком 8 років, не змогла народити. Взяли грудну дівчинку з дитбудинку, їм сказали, що дитина здорова.
Ще через рік, мама подруги зраджує чоловіку з водієм, який працює на одному з нею підприємстві. Він одружений, зрада разова. Пристрасть, розпуста — кому як подобається можна назвати.
Народжується моя подруга. Її мама продовжує жити у шлюбі, її чоловік розуміє, що дитина не її, хоча всі українці, змішаної крові немає.
Ще через рік з’ясовується, що дівчинка, яку взяли з дитбудинку, психічно хвора. Крові вона попила багато, і на матір із кулаками кидалася. Вони ж і дізнавшись у тому, що приймальна дочка хвора, відмовилися від неї, влаштували у спецшколу, тому що у звичайну не брали.
Нині подрузі 31 рік. Батька, який ростив, не стало, вона брала кредит на організацію прощання, і доки він був у лікарні, постійно відвідувала. Мати після інсульту не могла дбати про нього і взяти на себе організацію.
Нікому з рідні теж не до нього – сестра матері сама літня. А старша дівчинка, вже доросла, знаходиться (і на той момент перебувала) у спеціальному закладі для людей із такими захворюваннями.
Виходить, якби не позашлюбна дочка, то в старості подбати не було б кому. Тож ніхто не може знати, як у житті повернеться. Молодими її батьки були гарними та добре влаштованими в житті людьми. Зараз же мама подруги каже, що жива й досі лише завдяки їй, рідній дочці.
Подруга щодня із сином матір відвідує. Як вона рада, що донька є – це не передати словами, потрібно просто подивитися їй у вічі.
Не будь того дня, коли вона зрадила чоловікові, як би склалося у всіх? Можливо і в мене б не було людини, яку я можу назвати подругою, а крім неї, дійсно я так назвати нікого і не можу. Як би склалося життя у її мами з татом?
Адже на старість років нікому попіклуватися було б, це страшно. Скільки випадків, коли одинокі люди похилого віку залишають світ у квартирах одні, і знаходять їх коли скаржаться сусіди… Можливо не варто однозначно ділити світ тільки на чорне і біле?
Досі не можу схаменутися після приниження, яке влаштував мені власний чоловік. Як після такого дивитися…
Після заміжжя ми переїхали до рідного міста чоловіка. Винайняли однокімнатну квартиру. Мені подобалося наше життя,…
Коли мені було сім років, моєї мами не стало в лікарні, під час того, коли…
Я понад рік перебуваю у шлюбі. З батьками мого чоловіка я завжди була у чудових…
У дитинстві я мала чітке відчуття, що мене привели на світ тільки для того, щоб…
Ось вже двадцять три роки я одружена з людиною в якої дуже непростий характер. Сучасні…