Едік і Настя подали заяву до РАЦСу через місяць після знайомства, а потім і родичів повідомили.
Родина Едуарда була великою, крім нього, три сестри та два брати, він наймолодший. Мати останні роки виховувала їх одна, батька не стало раптово, бо любив бенкетувати, не дійшов до дому, замерз.
У селі таке не забудуть. Едіку було соромно за нього. Він не хотів навіть згадувати про це, не те що говорити. На той момент йому було шістнадцять.
Дві сестри були одружені, один брат одружений, а другий збирався. Наречена від нього втекла, добре, не через весільний стіл. Казали, що на неї батьки вплинули.
Чого чекати від нареченого, якщо батько змерз. Напевно, дівчина послухала батьків і життя у неї склалося добре. Брат одружився з іншою, але видно доля така, – бенкетували разом.
Для знайомства із сім’єю довелося їхати в село. Там жили усі родичі Едіка. Зібралися всі за великим столом, Настя одразу подумала про дружну родину. У неї лише брат.
Часто підносили тости, закушували, розмовляли. Настя цю справу не любила, Едік теж утримувався. Мати нервувала, їй не подобалися такі застілля, з чоловіком натерпілася.
Настя допомагала прибирати зі столу, коли почула розмову біля вікна кухні. Старша сестра Едіка, Тамара, розмовляла з ним.
– Що ти в ній знайшов? Чи наречених у селі мало? По тобі кожна друга сохне. Скелет, обтягнутий кістками. Веселитися не вміє! Сидить, як опудало. Вези її назад!
– Я її кохаю. І не бовдур я який, кидати гарну дівчину не збираюся.
– Я що тобі сказала? Не пара вона тобі! Посуд вона миє, вислужитися хоче перед матір’ю!
– Могла і ти допомогти, у мами тиск підійнявся.
– А я тут у гостях! Тобі з матір’ю жити, сам і допомагай. Прихопить вона хату. У тихому вирі знаєш хто є? Ось! Залишимося всі на бобах! Тиха така, скромна…
– Тамара, припини. Нас можуть почути.
– Нехай чує! Ти їй про батька розповів? А я їй розповім, нехай біжить від тебе, гублячи капці. Ви й року не проживете.
– Тамарко, – почувся крик її чоловіка. – Довго на тебе чекати? Відстань від Еда. Гарну він дівку привіз, – красива, вихована. Ех, був би я не одружений…
– Ану, швидко додому!
– Тільки з тобою.
Настя так і не зрозуміла, що такого могла розповісти Тамара. Чому вона має тікати від чоловіка, майже чоловіка.
Увечері Едік сам усе розповів.
– Тепер ти знаєш усе про мою родину. Сестри теж не проти хильнути, а от я, мабуть, у матір пішов. Можеш мені не вірити, але це так. У мене давно конфлікт із сестрами, і все через свята.
– Мама переживає, коли вони збираються. Загалом, я мамин синок, так вони кажуть. Але ти не думай. Просто маму шкода, все життя з батьком мучилася, а тепер діти…
– Напевно і на мене з ними чекають конфлікти.
– Я не дам тебе образити.
Весілля було галасливе, як і всі заходи родичів. Наприкінці навіть чубанина сталася, тільки молодята її вже не бачили.
Їх проводили, гості лишилися. Тамара почубилась із чоловіком. Їй не сподобалися його слова. На захист його стали інші чоловіки, втрутилися жінки…
– Твоя дружина принесла розбрат у нашу родину! – Кричала наступного дня Тамара братові. – А я тобі казала! Я завжди буду проти неї, знай це!
– Не треба лізти у наше життя.
Конфліктів було багато. Тамара знаходила будь-який привід, щоб посварити подружжя. Намовляла, брехала, підставляла, розпускала плітки.
Едік і Настя сварилися, але потім розуміли, що в цьому винна Тамара. Мати намагалася зупинити старшу дочку, та так і не змогла. Агресія Тамари зростала з кожним успіхом брата.
Едуард та Настя вирішили переїхати. Тамара сміялася з їхньої витівки.
– Усі тут живуть, а ви кудись зібралися. Пропадете без сім’ї, а потім повернетесь. От і посміюся над вами. Що твоя дружина ще вигадала? Переїзд! А матір на кого залишите? Молодший із нею має жити!
– Мама з нами поїде, якщо захоче. З нами й житиме.
– Насмішили!
Мати та батько Насті вибір доньки прийняли. Не сказати, що зять їм сподобався, але він їхню дочку любить. Хвилювався тільки старший брат Насті.
Спочатку він теж був проти шлюбу сестри з сільським жебраком. Довелося ухвалити факт. Потім дізнався про їхній переїзд.
– Правильно! Нема чого робити в селі, будемо в одному місті жити. Беріть квартиру у нашому районі, будемо сусідами, – одразу сказав він. – Вашим дітям хороша освіта не буде зайвою, у нас можливості.
Насті й раніше не подобався командний тон брата, а тепер вона й зовсім не хотіла слухати його порад. Поради звучали, як накази.
Жити у місті вони не збиралися. Втекли від одних родичів, щоб потрапити до інших. Ні! Виїхали за тисячу кілометрів, щоб не чути глузувань та порад.
Діти росли, мати Едіка приїжджала у гості. Іноді приїжджали й родичі. Тамара так само скандалила, брат Насті все намагався вчити їх. Обидва діяли на правах старших, але їх давно ніхто не слухав.
Діти Насті та Едіка виросли. Тамара перестала їздити, фінансові труднощі, платять мало, ціни високі. Брат Насті розлучився, й знову одружився, – тепер не до сестри. Поділ майна, нова іпотека. Своїх проблем вистачає.
Та й Тамара ділить майно матері. Матері не стало, спадкоємців шестеро. Лише один Едуард живе незрозуміло де. Та й мати останні роки доживала в нього.
Привіз, похорон сплатив, ніхто більше не зміг фінансово взяти участь. Поїхали, а дім матері ділити треба. Тамарі не терпиться свою частину отримати. А як?
Село вже майже покинуте, всі їдуть, будинки стоять, ніхто їх не купує. Запропонувала Едуарду викупити частки, а той лише посміявся.
У будинку мати вже п’ять років не жила, все руйнується, навіщо йому частки в руїнах. Едуард відмовився від спадщини. Інші сестри та брати зробили так само. Все дісталося Тамарі.
Минуло п’ять років, може, трохи більше. У село почали приїжджати дачники. Будинки купували за безцінь, деякі ремонтували та здавали їх відпочивальникам. Маленький літній бізнес.
Вирішила і Тамара зайнятися цим. Тільки будинок зовсім худий став. Тож вона вигадала відновити будинок. Всіх повідомила, що треба будинок матері відновити, бо у сільських грошей немає, а Едуард знову просто посміявся.
– Дім, сестричко, твій. Тобі й карти в руки. Не можу допомогти ні грошима, ні руками.
Тамара намагалася, але нічого не виходило. Гроші згоріли, вірніше, будинок, куди вона вклала кредит, який взяла для ремонту.
Сумно, але бізнес не вдався, а завдав одні збитки. Продаж ділянки не покрив витрати. А хто винен у її боргах? Родичі!
Винні, що сім’я розпалася. Тамара не дзвонить, не приїжджає. Хоч з одного боку стало спокійно.
З іншого боку, брат Насті намагається маніпулювати за допомогою батька. Догляд за ним уже потрібний, мати покійна, а для цього Настя має переїхати до них.
‐ А якщо не переїдеш, батька здам до спецзакладу.
Тільки батько сам захотів переїхати до дочки. Перевезли, жити стали спокійно, а брату знову не подобається. Батьком командувати став.
А батько заповіт написав, залишив дочці всі накопичення. А квартирку маленьку синові? Потрібно було його всього позбавити, але онук є. Подумав і на онука переписав, племінника Насті.
– Коли ж усі заспокояться. От до всього їм справа є.
– Не зважай. Я вже давно не слухаю нікого. Тамарка казала, що ми місяця не проживемо, а ми, вважай, уже півстоліття разом.
– Ну ще не півстоліття, не квап події. Нам по шістдесят п’ять, а разом ми сорок шість. Усі казали, що рано одружуватись.
– А ми живемо!
– Батьку дев’яносто буде, а він чоловік міцний. По гриби вчора ходив з онуками.
– Здоров’я йому, та ще раз здоров’я. І нам також. Якби ми всіх слухали, то й життя інше вийшло б, не наше.
– Правильно, краще своїм життям жити. А кого це не влаштовує, нехай йдуть під три чорти…
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
