– Сину, ну поясни мені, ось що ти в ній знайшов? – Голос Тетяни Михайлівни прорізав тишу кухні. – Дівчина з якоїсь глушини, без освіти, без перспектив. Ти міг би будь-кого обрати, а привів додому цю…
Катерина завмерла у дверному отворі вітальні. Кров прилила до щік, обличчя горіло від сорому та злості. Хотілося вдертися на кухню і висловити все, що вирувало всередині. Але вона була гостею у цьому будинку. Чужинцем.
– Мамо, ну, будь ласка, – долинув стомлений голос Олексія. – Я ж просив тебе не починати.
– А що тут такого? Що мама не так сказала? Факти говорять самі за себе. Миколо, скажи ти йому!
Катерина відступила до вітальні, опустилася на край дивана. М’яка оббивка не приносила жодного комфорту.
…Вони познайомилися пів року тому на ярмарку, коли Олексій приїжджав до селища відвідати далеких родичів.
Закохався він у неї з першого погляду – так він говорив потім, цілуючи їй пальці та обіцяючи забрати звідси, подарувати інше життя. Катерина повірила.
…Микола Іванович і Тетяна Михайлівна не прийняли її одразу… З першої хвилини Катерина побачила в їхніх очах холодну зневагу, бажання стерти її із життя сина.
Вони не приховували невдоволення, не намагалися бути чемними. На сімейних обідах мовчали, звертаючись до неї лише через Олексія, ніби вона була невидимкою, чи не розуміла рідну мову.
– Це якесь тимчасове божевілля в нього, – заявила якось Тетяна Михайлівна за чаєм, коли Катерина вийшла до вбиральні й випадково почула розмову через прочинені двері. – Награється та кине.
Катерина промовчала тоді. І наступного дня. І через тиждень, коли свекруха знову сказала щось в’їдливе про її “сільські манери”. Повертатися не було куди. Жити окремо – нема на що. Та й любила вона Олексія.
…Попри запеклий опір сім’ї, Олексій одружився з Катериною у серпні. Невелика церемонія, кілька друзів, її мама приїхала з селища в єдиній пристойній сукні.
Батьки Олексія демонстративно були відсутні, надіславши коротке повідомлення про те, що не схвалюють цей шлюб і вмивають руки.
Перші місяці після весілля пройшли у напруженій тиші. Олексій намагався налагодити контакт, телефонував матері, але Тетяна Михайлівна відповідала холодними фразами.
Катерина спілкуванню не перешкоджала – зрештою, це його сім’я, має право намагатися зберегти відносини.
Вона просто трималася осторонь, займалася облаштуванням їхньої маленької орендованої квартири, шукала роботу.
Коли свекруха нарешті погодилася на зустріч, Катерина одягла найкращу блузку, зробила зачіску, навіть купила квіти.
Тетяна Михайлівна прийняла букет з таким виглядом, ніби їй підсунули гнилу рибу, і відразу сунула його в банку без води.
– Ну що, знайшла роботу? – спитала свекруха, сідаючи на чолі столу.
– Поки що ні, але я не здаюся, – відповіла Катерина, намагаючись зберегти спокій. – Думаю записатися на заочне навчання. Хочу здобути освіту.
– О, як благородно, – простягла Тетяна Михайлівна. – Альоша, звичайно, буде за двох орати!
Катя стиснула зуби, але промовчала. Олексій ніяково покашляв, переводячи погляд із матері на дружину.
Заочне навчання вона справді розпочала за місяць – не заради схвалення свекрухи, а заради себе. Щоб довести, що вона не просто “дівка із селища”, а людина з амбіціями та цілями.
Катерина влаштувалася працювати у невелику фірму, займалася документами, паралельно закопувалась у підручники. Втомлювалася, засинала над конспектами, але продовжувала.
…Батьки Олексія активізувалися навесні. Тетяна Михайлівна зателефонувала та солодким голосом попросила допомогти з городом.
– Потрібно розсаду висадити, грядки скопати, – пояснила свекруха. – Альоша один не впорається, а тобі звично, правда? Ти ж у селищі росла.
Катерина довго мовчала. Її дратував тон свекрухи.
– Я подумаю, – видавила Катерина і повісила слухавку.
– Катю? – покликав її чоловік.
– Я не горбатитимуся в їхньому городі, – відповіла вона твердо.
– Це ж мої батьки, Катю. Невже так складно небагато допомогти?
– Допомогти – це одне. А використати мене, як безплатну робочу силу – інше. Вони вважають мене селянкою, яка має гнути спину на їхньому городі? Нехай самі копають, чи наймуть когось.
Олексій зітхнув, але сперечатися не став. Катя знала, що він пізніше зателефонує матері та виправдається за неї. Так і сталося – увечері він замкнувся у ванній і пів години щось винно шепотів у слухавку.
…Вимоги свекрухи ставали дедалі наполегливішими. Дзвінки сипалися щотижня: то треба приїхати підлогу помити, то штори випрати, то в магазин з’їздити.
– У вас що, руки відвалилися? – не витримала одного разу Катерина. – Ви дорослі здорові люди, найміть помічницю, якщо не справляєтеся, зрештою.
– Ах ось як ти розмовляєш зі старшими! – обурилася Тетяна Михайлівна. – Альоша, ти чуєш, як твоя дружина мені хамить? Олексію!
Олексій м’явся, переминався з ноги на ногу, бурмотів щось невиразне про компроміс і повагу.
– Я не збираюся бути прислугою, – викарбувала Катерина. – Запам’ятайте це! Я ваша невістка, а не слуга! – Вона розвернулась і вийшла з кімнати, грюкнувши дверима. За спиною залишився Олексій та його жалюгідні спроби догодити всім одразу.
…Робота пішла вгору несподівано швидко. Катерина здобула підвищення, зарплата зросла, з’явилися цікаві проєкти.
Чоловік начебто й підтримував, хвалив, але в його словах прозирала якась напруженість, ніби він тішився з ввічливості, а не щиро.
Іноді Катя думала про розлучення. Лежала ночами без сну, прокручувала в голові сценарії розлуки. Але йти було нікуди.
Мама жила в селищі в маленькому будиночку, сама Катерина не мала накопичень на оренду окремого житла. Вона застрягла в цьому шлюбі, як муха в павутинні.
Чергова сімейна вечеря сталася у червні. Олексій умовив її приїхати, обіцяв, що батьки налаштовані миролюбно, хочуть налагодити стосунки. Катерина нехотя погодилася, одягла сувору сукню, зібрала волосся в низький пучок.
З перших хвилин зрозуміли, що миру не буде. Тетяна Михайлівна накрила стіл, але робила це з таким виглядом, ніби кожний рух завдавав їй болю.
Микола Іванович сидів на чолі столу, похмурий і мовчазний, зрідка підіймаючи на Катерину тяжкий погляд.
– Ну що, так і будеш сидіти на шиї у сина? – Першим не витримав свекор, коли вони закінчили із салатами. – Працюєш, мабуть, за дріб’язок, вчишся, та останні гроші з мого сина тягнеш?
– Я заробляю більше за Олексія, – спокійно відповіла Катерина. – І за навчання плачу сама.
Микола Іванович посміхнувся.
– Звісно… Думаєш, я тобі повірю? Якась селючка переплюнула мого сина?
– Тату, годі, – промимрив Олексій.
– Я правду говорю. Привів якусь… Я думав, буде покірна та вдячна. А вона носа задерла, у город не йде, гроші не дає!
– Тому що я не повинна бути вашою прислугою, – голос Катерини дзвенів від напруги. – Ви хочете допомоги? Попросіть нормально, по-людськи.
– Але ж ви звикли наказувати та принижувати!
– Ти як розмовляєш із моїм чоловіком? – підкинулася Тетяна Михайлівна.
– Так, як він заслуговує! – уперто скинула голову Катя.
Микола Іванович повільно підвівся з-за столу. Обличчя його почервоніло, жили надулися на шиї.
– Якби не мій син, – прогарчав він, – ти б досі у своєму смердючому селищі жила, та коровам хвости крутила! Він тебе з бруду витяг, а ти тут права качаєш!
Катерина також підвелася. Серце калатало десь у горлі, але голос пролунав рівно і твердо:
– Такої дріб’язкової та нікчемної людини, як ви, жодна нормальна жінка терпіти б не стала! Але, мабуть, Тетяні Михайлівні подобається жити з опудалом!
Повисла важка тиша.
– Як ти смієш! – Тетяна Михайлівна схопилася, перекинувши стілець. – Негайно йдіть з нашого будинку! І більше не з’являйтесь! Олексію, поки ти з нею не розлучишся, навіть не дзвони нам! Зрозумів? Геть!!!
Катерина спокійно взяла сумку, накинула кардиган.
– Альоша, ходімо.
Чоловік мовчки підвівся, поплентався за нею слідом…
…Після розриву з батьками Олексія наче підмінили. Він повернувся додому пізно ввечері, ліг на диван спиною до Каті й так і не сказав жодного слова. Так тривало кілька днів. Потім він почав зриватися.
– Ти зруйнувала все, – кинув він якось уранці, наливаючи кави. – Через тебе я втратив свою родину.
– Через мене? – перепитала Катерина. – Серйозно?
– Ти не могла промовчати, потерпіти? Ні, тобі обов’язково треба було нахамити!
– Мене ображали, а ти мовчав! – Катерина підійшла ближче, зазирнула чоловікові в обличчя. – Ти не захистив мене жодного разу! Жодного разу за весь шлюб!
– Це ж мої батьки! Що я мав робити?
– Встати на мій бік! Але ти вважав за краще залишитися осторонь, як завжди.
Олексій відвернувся. Кілька місяців він залишався похмурим, робив їдкі зауваження про те, що добра дружина повинна поважати старших, прощати, йти назустріч.
Катерина слухала і розуміла, що кохання вигоріло вщент. Залишилися тільки попіл та гіркота.
Якось вона не витримала і сказала правду:
– Твої батьки – дріб’язкові, злі люди! І ти, видно, пішов у них. Гідний син…
Олексій вибухнув. Шпурнув кухоль у стіну так, що уламки розлетілися по всій кухні.
– Якби не я, – вигукнув він, і голос його став чужим, злим, – ти б досі гнила у своєму селищі! Розумієш? Я тебе витяг, дав шанс на нормальне життя! А ти! Невдячна!
Катерина дивилася на нього та бачила копію Миколи Івановича. Та ж зневага, та сама впевненість у власній величі.
– Забирайся, – прошипів Олексій. – Негайно. Геть з мого будинку!
Вона не стала сперечатися. Дістала з антресолей стару валізу, зібрала речі мовчки та швидко.
Катерина викликала таксі, дотягла валізу до дверей. Обернулася наостанок:
– Ти слабак, Олексію! І жалюгідний. Ти точна копія батьків!
…Пів року минули, як в тумані. Кімната у гуртожитку, сусіди, чужі запахи, скандали за стіною. Катерина працювала до знемоги, збирала кожну гривню, оформила розлучення через суд. Олексій не чинив опір, підписав усі папери без розмов. Мабуть, і сам утомився.
До осені вона накопичила на оренду нормальної квартири. Однокімнатна на околиці, але своя, без токсичних людей, та нахабних закидів. Життя триває! Буде й на її вулиці свято, – які її роки…
Як ви вважаєте, слушно вчинила Катерина? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
