Якби він тільки був зі мною, я все простила б

Ми з чоловіком прожили разом 15 років. Він ніколи не був ідеальним сім’янином, але я знаю точно одне, що завжди він мене підтримував і допомагав.

А от останні 3 роки щось змінилося. Змінилося явно не на краще. Хоча б тому, що він зовсім перестав звертати на мене увагу, тому, що раніше я для нього щось означала, зараз я наче пусте місце.

Я ніколи б не почала цю розмову і не питала б у чужих людей поради, якби дійсно вона мені не потрібна була б.

Я завжди знала про всі його походеньки, про всіх коханок в тому числі. Та разом з тим я прощала, як в всі жінки я багато чого вибачала йому хоча б заради дітей.

Не такий він був уже і поганий. Погуляє і вернеться, гроші завжди додому привозив, а я що? 4 дітей, терпіла, зціпила зуби і мовчала, а потім взагалі перестала увагу звертати на це все.

Іноді на душі таке робилося, як він по кілька днів додому не приходив, та я не могла нічого ні з собою подіяти, ні з ним. Так і промайнуло 15 років в моїх муках, в його гуляннях.

Ніхто і ніколи навіть не здогадувався про те, що робилося в нашій сім’ї, якщо її можна так ще назвати.

Але він завжди приходив додому і брав на руки дітей, обіймав мене і голубив, і я забувала про все. А тепер він став приходити вже під ранок, а ще зовсім перестав зі мною говорити.

Нам просто нема про що розмовляти, дітей не бачить, не цікавиться ними, приходить, в душ і спати, якщо приходить, навіть не їсть. Як зберегти шлюб, я не хочу його втрачати. Допоможіть мені будь ласка.

You cannot copy content of this page