– Якби знав, де впадеш, – соломки б підстелив…

Свекруха чудово пам’ятала свою розмову з цією неприємною жінкою, яка стала дружиною Іллі. Вона, до речі, дуже намагалася відмовити коханого сина одружитися. Але з цього нічого не вийшло… Принаймні спочатку. І взагалі, ця селючка багато собі дозволяла.

– Послухайте, Ірино Петрівно. Навіщо ви вдаєте з себе мудру маму. Адже я бачу, що ви не можете мене терпіти. А все тому, що я бачу вас наскрізь і не збираюся прогинатися під вас.

– З чого це раптом ви щовечора без дозволу приходьте в нашу квартиру? Адже ми не за ваші гроші живемо, – сказала тоді мамі Іллі нахабна дівчина.

– Що? Ти ще смієш мені тут моралі читати? Ось доживеш до моїх років… – Ірина Петрівна почала заводитися. З неї злетіла зовнішня поступливість і наліт інтелігентності.

Вона вмить стала сама собою – недалекою міщанкою, яка проживала це життя з однією тільки метою: є солодше, спокійніше – а вже кого для цього доведеться знищити морально – це не так важливо. Кожен у цьому житті сам за себе.

– Ірино Петрівно, ми з Іллею любимо один одного. І я помітила, що ваші розмови на нього погано впливають.

– Вам мало того, що ви вигнали його батька і вмовили віддати вам свою частку у квартирі – то ви тепер і йому життя не даєте?

– Може, пошкодуєте сина? Якщо самі його не любите – то дайте йому хоча б один шанс бути коханим іншою жінкою, – сказала безмежно нахабна Марія.

– Ось як ти заспівала! Ну то я тобі все висловлю, голодранко! Ти хто така взагалі? З якого смітника приїхала, скажи на милість?

– Та ти взагалі ніхто! У будь-який момент втратиш заробіток – і житимеш на вулиці. Теж мені актриса. І ти ще смієш мені вказувати? – Вибухнула Ірина Петрівна.

– А як ви вимірюєте порядність і людську гідність? – Не здавалася Маша. – Тобто, якщо ви віджали квартирку і всіх виставили, то ви просто світська дама та чудова людина?

– А якщо я заробляю гроші своєю працею, то це погано. Не всім, до речі, вдалося прилаштуватися до чоловіків з квартирами й потім їх безсовісно обдерти!

– І, до вашого відома – я чудово знаю, що ви теж у столиці не народилися, – Маша ляснула свекруху по самому болючому.

Та й справді колись дуже давно приїхала з села. І вона на той момент не мала ні освіти, ні професії.

– Ти не будеш із моїм сином ніколи! Мати – це святе! Пішла геть! – Ірині більше нічого було відповісти, і вона виклала головні козирі, проти яких сперечатися було важко.

Маша тільки хмикнула і більше не сказала жодного слова. Проте цей конфлікт не вплинув на відносини молодих. Вони з Іллею все одно одружилися.

Але Ірина Петрівна не здавалася. І коли Марія стала мамою, почала цілеспрямовано налаштовувати сина проти дружини. І в результаті ті розлучилися… Їхньому синові Льоші на той момент було лише чотири роки…

Тільки матері Іллі все одно було боязно від того, що син може до цієї нахабної акторки повернутися. Мати знала, іноді син бачиться з колишньою. І навіть платить Маші та Льоші аліменти.

А ось чого вона не знала, це того, що Ілля та Марія так і продовжували жити разом і ростили Льошу. У той час, як Ірина Петрівна думала, що син живе та працює в іншому місті…

Цей геніальний план дозрів не лише через шкідливу маму Іллі. Раніше, ще до одруження, він потрапив у великі неприємності та наробив боргів.

І це було задовго до їхнього фальшивого розводу. Маша, треба віддати їй належне, як могла застерігала його від того, щоб він вів спільний бізнес із другом.

– Іллюшо, ну куди ти лізеш. Цей Іван – просто акула. А ти порівняно з ним – наївне пташеня. Не лізь! Я, як його побачила – одразу зрозуміла, що ти для нього не людина. Розчавить – і не помітить, – казала йому тоді Маша.

– Маріє, не перебільшуй. Ваня – класний хлопець. Ми, мужики, повинні один одному допомагати. Це він правильно каже. Потрібно триматися разом. Тільки так цей світ не прогнеться.

– Кажу тобі, Іван просто вирішив тебе використати. Знає, що ти любиш вести мову про чоловіче братерство. Коли ти вже виростеш і зрозумієш, що порядність людини статтю не визначається, – сказала йому Маша.

Він із нею тоді сперечатися не став і зробив по своєму. Даремно. Іван призначив його директором фіктивного підприємства. А потім вивів усі гроші, залишив йому лише борги та припинив відповідати на дзвінки…

Краще б він існував на бюджетну зарплату і нехай дохід був би не високий, але хоча б не сім’ї на збиток.

Тоді вони з Марією і розробили цей план – вполювати двох зайців.

І мати Іллі була задоволена, що син розлучився. І Маші з сином не загрожували ті, кому був винен Ілля…

Офіційно він мешкав у гуртожитку від свого підприємства, куди повернувся. А ввечері приходив у наповнену затишком кімнату, де на нього чекали дружина та син.

Ілля був щасливий. І все ж таки доводилося раз на місяць приїжджати до мами з відрядження. А та все не залишала спроб його одружити й періодично підсовувала вигідних наречених.

– Може, скажеш мамі про борги та про нас заразом? – Пропонувала Маша.

– Ні… Це її дуже засмутить. Треба вигадати інший вихід… – зітхав Ілля.

– Але який? Ми ж не можемо завжди ховатися… Якась підпільна сім’я! – Зітхнула Маша.

Вона не уявляла собі виходу із цієї ситуації. Сама вона перебивалася підробітками, більша частина зарплати Іллі йшла на погашення боргів.

Вони були майже жебраками. І виходу із ситуації не передбачалося. Іноді Ілля пропонував кинути його… Але Марія любила недолугого.

– Машо, ти ж не можеш його вічно утримувати? У тебе в самої нічого немає, крім проблем. Винаймаєш кімнату на свої гроші.

– Ще й годуєш його… Навіщо тобі це все? Ви тепер навіть не одружена! – Говорила мати Марії, яка була простою вчителькою.

Вона готова була забрати дочку та онука у свою однокімнатну квартиру. Тільки без Іллі.

– Мамуль, ти ж знаєш, як я його кохаю… У нас син. І я не можу його покинути! – вкотре пояснила Маша.

Мама ростила її одна. Вона, звісно, ​​дуже переживала за Марію. Думала, якщо поставить ультиматум, дочка покине цього проблемного чоловіка. Але не тут-то було… Тоді в голові у неї дозрів план…

– Ну що, Ірино Петрівно… Ось така ситуація, – мати Маші, Ольга Іванівна навмисне приїхала з села, щоб потай поговорити з матір’ю зятя.

– У нього борги? І мій син справді живе… з цією! І приховував усе від мене? – обуренню Ірини Петрівни не було меж.

– Так, і уявіть, моя дочка зі своїх мізерних заробітків ще й допомагає йому, годує, платить за квартиру… Ось я й вирішила поговорити з вами. Хоча Маша мені заборонила! – пояснила Ольга Іванівна.

– І головне бреше, що працює в іншому місті… От же негідник! – розсердилась сваха.

– То що робитимемо? Ми ж старше покоління. Потрібно якось рятувати молодь! – сказала Ольга Іванівна.

– Але, що ми можемо? – здивувалася Ірина Петрівна.

– Скинутися… У мене, правда, невеликі накопичення… І все-таки заради доньки… І онука, – Ольга Іванівна запропонувала надати рівну за розміром допомогу. Щоб нікому не було прикро.

– Ви що, серйозно? Мій син – дорослий. Я його виховала. Цього достатньо! Жодної допомоги! І взагалі, після всього цього, я його й знати більше не хочу! – Ірина Петрівна навіть і думки не допускала про те, що треба допомогти Іллі.

– Ну що ж… переїжджайте до мене! У тісноті, та не в образі, – після ультиматуму свахи, Ольга Іванівна вирішила піти на примирення із зятем.

Чого не вдієш заради щастя доньки. І взагалі, вони люди не горді.

– Я не проти … – Зітхнула Маша.

– А куди подітися! Вибачте, Ольго Іванівно… ми з мамою на весіллі погано поводилися…

Ілля згадав, як злісно сміявся з родичів із села. Що ті не вміють їсти ножем та виделкою. А тепер виявилось, це зовсім не головне…

– Та ти мені й не потрібен… Просто дочці потрібна допомога! – мати Марії зателефонувала колишньому чоловікові.

– Оль, ну, звісно, ​​допоможу. Маша – моя єдина дочка. Що потрібно зробити? – спитав Юрій.

– Доньці та онукові жити ніде… Та й грошей би підкинути, – сказала Ольга Іванівна.

Вона знала, що Юрій тепер працює у будівельному бізнесі. Дуже успішно працює. І все одно чекала на відмову. Колишній чоловік завжди був, м’яко кажучи, скупим.

– А скільки грошей треба? – спитав Юрій.

– Скільки зможеш… – зітхнула Ольга, і назвала суму боргу Іллі.

А сама подумала: “Якщо тато Марії допоможе … а цей Ілля потім втече … Ну хоч поживуть по-людськи, без боргів”.

– Що ж, допоможу… Тільки в мене одна умова… – сказав Юрко.

– Сподіваюся, можлива? – Запитала Оля.

– Я прошу тебе про одну особисту зустріч, – сказав колишній чоловік.

– Ну, якщо не чіплятимешся… – Ольга чомусь кокетливо засміялася, як дівчисько…

…Минули роки…Коли синові Марії та Іллі виповнилося вісімнадцять, сім’я зібралася у повному складі. Ольга та Юра трималися за руки. Почуття до них повернулися. Можливо, й не любов, – але повага, – точно.

Оля довго не здавалася. Але після тривалих залицянь вони з колишнім знову одружилися.
Ілля та Маша досі були разом. І теж, знову одружилися.

Але теща наполягла, щоб весілля відбулося тільки після того, як Марія вступила у володіння квартирою, яку їй купив батько.

Ілля взявся за розум. Більше не робив дурниць. І працював на бюджетному підприємстві.

– Ну що, здається, усі в зборі? – сказав Олексій.

Тут пролунав дзвінок у двері. Льоша побіг відчиняти. І всі з подивом побачили на порозі Ірину Петрівну.

– Ти запросив? Льош, але ж ми говорили про це… – з докором сказала Маша.

– Мам, ну пробач, мені шкода її… Вона все дзвонила. Розповідала, що переживає! – Олексій почервонів.

– Вибачитися не знайшлося слів за весь цей час? – Запитала в Ірини Ольга.

– Годі тобі, Оль… Якби не вона, ми не були б разом. І взагалі – хто не без гріха! – сказав дружині Юра.

– Мамо, ну навіщо вся ця вистава? – насупився Ілля.

– А я просто приїхала перепросити… – з винним виглядом сказала Ірина Петрівна.

Вона довго чекала, що до неї прийдуть і благатимуть допомогти. А коли цього не трапилося, все гостріше почала відчувати самотність:

– Просто я розраховувала, що мене вмовлятимуть… Благатимуть, у ніжки падатимуть… А я… Не такий уже я поганий чоловік. Вибачте мені…

У кімнаті зависла пауза. Потім хтось налив Ірині чай. Присунув закуски. У цій сім’ї ніхто так і не навчився їсти ножем і виделкою. Зате тут жили великодушність та щастя. І прощення…

Ось, як в житті буває? Якби знав де впадеш, соломки б підстелив…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.