– Які там особисті кордони, їй лише п’ять років! Це ти просто її навчила мене не цілувати! – обурюється мама

Мама у своєму репертуарі. Що мої особисті кордони для неї були міфом, що тепер особисті кордони онуки. Знову скандали та істерики, як це все вже набридло!

У мене з дитинства були великі проблеми з цими особистими кордонами. Коли мені щось не подобалося, то мама влаштовувала мені скандал, карала і вимагала робити, як вона хоче та каже.

У її сім’ї це було нормою. Бабуся могла підійти та щипнути за щоку. Їй це здавалося милим, але мені було боляче та неприємно.

Але коли я про це сказала і намагалася ухилитися, отримала потиличник від мами, і мене все одно підвели до бабусі.

– Мала ще, щоб мати свою думку! Не може тобі бути боляче, бабуся легенько робить!

Родичі, яких я бачила вперше у житті, спокійно мене притискали до себе, садили навколішки, обіймали, моя думка нікого не цікавила.

У дитинстві я намагалася вести щоденник, але мама його читала, навіть не ховаючись. Могла просто встати в мене за плечем і читати, а коли я намагалася прикритися, то отримувала черговий потиличник і сварку на тему, що в мене не може бути від неї жодних таємниць.

Мені вже у дорослому віці довелося вчитися вибудовувати особисті кордони, відстоювати свою думку і не робити те, що мені не подобається.

З мамою ми в цей час лаялися дуже сильно, якось було, що рік не спілкувалися. Вона зовсім не розуміла, як це я можу мати свою думку і не радитись з нею.

Було дуже складно, але, зрештою, я досягла того, щоб мама перестала поводитися зі мною як зі своєю власністю.

У своїй сім’ї я завела зовсім інші порядки, зараз у мене підростає дочка, і я роблю все, щоб вона не мала таких проблем, які були в мене.

Так, їй лише п’ять років, але я цікавлюся її думкою, чи можна мені її обійняти, чи хоче вона, щоб я взяла її за руку і таке інше. Мені самій у дитинстві цього не вистачало.

У мене дочка більше у чоловіка пішла, він у мене сам по собі не дуже тактильна людина, не надто любить, коли його чіпають. Нині все більш помітніше, що дочка на нього схожа.

Оскільки ми живемо в різних містах, мама наживо бачила онучку останній раз три роки тому. Потім нам не виходило приїхати, то в неї, спілкувалися по відеозв’язку.

Але нещодавно вона таки доїхала до нас, і вже першого ж дня стався скандал, що мене, загалом, знаючи маму, взагалі не здивував.

Вона приїхала, одразу кинулася обіймати внучку, а та втекла від неї. Ну, по-перше, моя мама для неї стороння людина, дитині треба звикнути, по-друге, вона обіймається тільки за своїм бажанням, а тут цього бажання не було.

Я мамі пояснила, що дочка просто соромиться, їй треба звикнути до бабусі, потім усе налагодиться. Мама була після дороги втомлена, тож не стала з порога закочувати скандал.

Надвечір вона відпочила, у неї почався черговий напад ніжності. Спіймала внучку, почала вимагати, щоб та “поцілувала бабусю”.

Дитина вивернулась і втекла. Мама мені заявила, що дитина у нас якась дика. А я їй пояснюю, що дитина звикла до дотримання особистих кордонів. Коли сама захоче, тоді й поцілує бабусю, я примушувати не стану.

– Які особисті кордони, їй лише п’ять років! Ти просто її навчила мене не цілувати! – Почала обурюватися мама і хотіла було піти за дитиною, щоб за своєю звичкою зробити так, як вважає правильним, але ми з чоловіком не дали.

Мама на нас два дні ображалася, постійно вимагала від дитини обійняти та поцілувати бабусю, але так і не дочекалася. Поїхала зла з повним усвідомленням, що ми виховуємо якусь нечемну дівчинку.

Поїхала, то й поїхала, нам простіше. А дочку ламати та змушувати заради втіхи бабусі я не збираюся.