Я збиралася на роботу і давала чоловікові вкотре один і той самий наказ:
– Дивись, щоб ніхто нічого не брав із холодильника! Все, що там – для мого дня народження, котрий, до речі, буде завтра! Пам’ятай, що все тут для моїх подруг!
– Та я пам’ятаю, – покривив обличчя Артем. – Хто візьме, коли я один удома?
– Твоя мама, – обернулася я на порозі. – Вона любить прийти за моєї відсутності, та підточити все найсмачніше з нашого холодильника.
Замість відповіді чоловік закотив очі й скривився, показавши мені, що я турбуюся марно.
Однак, мені було з приводу чого переживати. Маргарита Іванівна мала погану звичку перевіряти наш холодильник, та під’їдати з нього все, що їй подобалося.
Причому робила це вона лише тоді, коли мене не було вдома, а син соромився осмикнути свою матір.
– Зрозумів, так? – виходячи за двері, ще раз спитала я. – Червона ікра, горбуша, торт, – все це на день народження!
– Навіщо по сто разів повторювати? – обурився Артем. – Я добре все зрозумів з першого разу.
Після цих слів я полегшено видихнула, сподіваючись, що чоловік запам’ятав мої слова, та відстоїть холодильник перед Маргаритою Іванівною.
Увечері, повернувшись із роботи, я, насамперед навідалася в холодильник. Однак, щойно я його відкрила, як не втрималася, і квартиру оголосив мій надривний вереск.
– Я ж просила тебе нічого не чіпати! – розлючено закричала я. – Ти чим слухав?
На мій крик з кімнати прибіг стривожений Артем. Він завмер у дверях, і здивовано глянув на мене.
– Якого біса всі мої святкові страви під’їдені, а торт і зовсім розрізаний на шматки й навпіл?! Я ж просила тебе, – мало не плачучи промовила я.
Артем проковтнув грудку, що встала у горлі, і, збліднувши, подивився на мене:
– Я нічого не чіпав…
– А хто тоді чіпав? – узявшись у боки, напирала я. – Маргарита Іванівна знову приходила?
– Ну так, значить, вона куштувала, – зніяковіло відповів чоловік, і сором’язливо відвів очі.
– Вона куштувала, – передражнила я його. – Де в цей час ти був, цікаво?
– Удома був, де ще? Телевізор, напевно, дивився, – з подивом знизав плечима Артем.
– Тобі взагалі нічого не можна довірити, так? Чому ти не сказав їй, що не можна нічого чіпати у холодильнику, що все це для святкування дня народження?! – прогарчала я, намагаючись вгамувати свій гнів.
Я була готова кинутися з кулаками на чоловіка, і як слід його відходити за те, що він не виконав обіцянку.
– Ні, я казав, – спробував виправдатися Артем. – Можливо, вона просто забула.
– Забула вона! Нісенітниця якась, їй Богу! – зневажливо промовила я, і схопилася за голову.
– Ну, там немає ж нічого страшного. Можна й так на стіл поставити, – ледь чутно запропонував чоловік.
– На стіл? Під’їдене? Тобі здається, що нічого поганого немає в тому, що я поставлю гостям фаршировану горбушу, у якої не вистачає три шматочки? Чи торт, чверть якого відсутня? – з надривом спитала я.
Однак я розуміла, що сльозами горю не допоможеш, тому видихнула і простягла руку:
– Давай карту!
– Навіщо? – Артем здивовано глянув на мене.
– Тому, що я зараз піду в магазин, щоб знову купити продукти! – гаркнула на нього я. – Я, звичайно, можу зателефонувати твоїй матері та виставити їй рахунок. Так зробимо?
Чоловік сердито насупився, і пішов у передпокій. Назад він повернувся за кілька хвилин.
– Ось, – Артем простягнув мені картку.
Через десять хвилин я впевненою ходою крокувала в магазин, в якому раніше купувала продукти.
Кожне списання з карти приходило Артему на телефон, і він обурювався з приводу того, на які суми я отоварювалась.
Почувши, що я повернулася, чоловік висунувся з кімнати й гнівно пробасив:
– Чому так дорого? Чверть моєї зарплати на покупки спустила.
– Так, цього разу я витратила чотири тисячі, а минулого всього дві з половиною, – байдуже промовила я, – тому, що першого разу у мене була гарна знижка, а зараз доводилося все брати за повну вартість. Скажи спасибі собі та Маргариті Іванівні! – Додала я, і простягла чоловікові банківську карту.
Артем мовчав, дивлячись на мене з винним виглядом. У голові крутилися думки про те, як він міг дозволити такій ситуації статися.
Він розумів, що я маю рацію, і він, дійсно, мав бути рішучішим з матір’ю.
До того ж він збрехав мені, коли сказав, що не бачив, як Маргарита Іванівна пригощалася з холодильника.
– Вибач, – нарешті видавив із себе Артем. – Я справді не зміг її зупинити. Просто… ну знаєш, вона моя мама…
Я зітхнула, відчуваючи, як агресивність на чоловіка поступово змінюється втомою.
Звичайно я знала, наскільки складно Артему протистояти своїй матері, але все одно було прикро, що моє свято виявилося через це під загрозою зриву.
– Що тепер робитимемо з тим, що надкусила Маргарита Іванівна? – Я відкрила холодильник.
– Самі доїмо, раз вже ти купила все по другому колу, – запропонував чоловік, сідаючи за стіл.
Нам нічого не залишалося, як доїсти те, що лишилося. Наступного дня, ближче до вечора, почали збиратися гості.
День народження пройшов на висоті, і я навіть забула про те, що утнула свекруха.
З усієї цієї історії добрий урок виніс лише Артем, якому більше не хотілося оплачувати продукти зі своєї картки за подвійним тарифом.
Тож, коли наступного разу Маргарита Іванівна перед святом захотіла поживитись із їхнього холодильника, він попросив її цього не робити.
– Це не можна брати – куплено для гостей! – попередив її Артем. – Бери все, окрім запакованих страв.
– Та я трохи спробую, ніхто не дізнається, – підморгнула йому Маргарита Іванівна, і почала розпаковувати один із пакетів.
– Мамо, ти чула, що я сказав? До нас увечері прийдуть гості, які скидалися на цю їжу, – грізно промовив чоловік.
Жінка скривджено відсмикнула руку, і зачинила холодильник. Вона була незадоволена тим, що син заборонив їй чіпати пакети.
– Що у вас знову за свято намічається? – сухо поцікавилася Маргарита Іванівна.
– Альбіну підвищили, ми вирішили з друзями відсвяткувати цю подію, – пояснив Артем.
– Хоч би раз мене покликали на своє свято, – ображено пробурчала вона. – Такі дорогі продукти купуєте для чужих людей.
– У нас усі молоді будуть, – виправдався син. – Коли ми збираємо родичів, тебе теж кличемо.
Маргарита Іванівна з похмурим обличчям вирушила на вихід. Вона була скривджена тим, що цього разу Артем не дозволив їй поживитись смачненьким зі свого холодильника.
Артем пишався собою, що зміг відмовити матері. А я була вдячна йому, що мені не доведеться знову готувати!
Мені здається, що моя витівка з його банківською картою все-таки допомогла! А ви що скажете з цього приводу?
