Якось увечері на просторій кухні зібралося маленьке сімейство. Сергійко – хлопчик дев’яти років, і його чотирирічна сестричка Анюта сиділи за круглим столом, а мама розливала в їхні улюблені чашки ароматний липовий чай.
Велика лампа під жовтим абажуром, спускаючись до столу з-під стелі, ніби обіймала маленьку компанію своїм теплим світлом. І від цього в Сергійка народжувалась задумливість.
– Магії не існує, – повідомив він з дуже серйозним виглядом, сьорбнувши зі своєї великої чашки зі Спайдерменом.
– Як?! – Вразилася Анюта.
– Невже? – Засумнівалася мама.
– Ну, якщо й існує, то на інших планетах. Не на нашій, – поблажливо припустився Сергійко.
Анюті дуже не хотілося вірити братові, і вона подивилася на маму з надією: може це все-таки не так? А мама у відповідь змовницьки підморгнула їй: зараз, мовляв, ми його зловимо.
Вона поставила чайник на плиту, присіла до столу і спитала сина:
– Дивись, Сергію, що в тебе лежить на тарілці?
– Млинець.
– А як він там з’явився?
– Ми з тобою його приготували.
– А ще? Хто нам у цьому допомагав? – продовжувала розпитувати мама.
– Анюта? – Засумнівався Сергійко.
Весь вечір до того, як покликали до столу, його сестра спокійнісінько грала, анітрохи не цікавлячись кулінарними витівками сім’ї. Сергійко любив готувати разом з мамою, але щоразу трохи ображався на сестру за те, що вона майже ніколи не брала участі в цій захоплюючій справі.
– Ну, Анюта, хіба що нас надихала, – засміялася мама, – але взагалі-то я про інше. Я про тих кількох тисяч людей, які допомогли цьому млинцю та його товаришам дістатися до наших тарілок.
– Як це? – не зрозумів Сергійко і недовірливо насупив чоло.
– Давай послідовно, – сказала мама, – з чого ми зробили тісто?
– З борошна.
– Так дивись. Значить, хтось виростив пшеницю, зібрав її, хтось змолов з неї борошно, розфасував в упаковки, хтось розвіз ці упаковки по магазинах.
– Ага! – здивувався Сергійко.
– Що ми додали ще?
– Молоко.
– Значить, хтось виростив корову, подбав про неї, надоїв молока. Потім на заводі це молоко пройшло кілька етапів обробки, його розлили по пляшках, хтось привіз ці пляшки до магазину, розставив у холодильнику.
– Та-ак, – підхопив Сергійко, надихаючись, – щоб отримати яйця, хтось виростив курей, годував їх, доглядав… Сіль добували з моря, очищали, везли до нас. А цукор – взагалі був буряком спочатку! Його вирощували, збирали, везли на завод. Олія – теж почалося від маленьких зерняток соняшника.
Сергійко розрум’янився, захопившись новими думками, і все крутив у руках свій тонкий млинець, схожий на маленьке мереживне сонечко.
– Ось! Тепер ти розумієш про що я? – Усміхнулася мама, – А ще в цей момент, коли ми з вами п’ємо чай, хтось видобуває з самого серця землі природний газ. Цей газ долає відстані тисячі кілометрів гігантськими трубопроводами, щоб прийти прямо до нас на кухню. І разом з електрикою, яку, до речі, хтось колись приручив, все це допомагає нам смажити млинці та ще багато різних смаколиків.
– І тарілку хтось зробив, – задумався Сергійко.
– Точно. І так майже все, що нас оточує. Це все – зусилля сотень тисяч, а може й мільйонів людей, які працюють для нас із тобою.
– І для мене! – уточнила Анюта, нетерпляче підстрибуючи на стільці. Вона страшенно не любила такі довгі розмови мами з Сергійком, і завжди намагалася переключити їх на щось веселіше.
– І тобі, звичайно, – мама погладила Анюту по руці, – для всіх нас. Ми користуємося всім цим просто тому, що живемо в такий чудовий час. Це як подарунки – адже ми нічого не повинні, скажімо, винахіднику автомобіля чи пральної машини. Але всі ці дива здорово полегшують наше життя, правда ж?
– Ух ти! – Видихнув Сергійко.
– Хіба це не магія? Півсвіту на твоїй тарілці!
– Так, – усміхнувся хлопчик.
– Подарунки, подарунки, – зраділа Анюта, – беру, беру, беру!
І підтягнула ближче до себе тарілку з запашною млинцевою вежею.
Сергійко жартівливо погрозив сестричці кулаком, діти розсміялися і з апетитом взялися за частування. Їм раптом здалося, що ці млинці зовсім не схожі на всі інші, які їм доводилося їсти до цього. Ці чарівні млинці були особливо смачними!
Та й усе тепер відчувалося іншим. Тепле коло світла, що обрамляє кухонний стіл, ніби розсунулося і вмістило в себе не тільки маленький світ сім’ї, але і весь великий світ – добрий і привітний. Світ – щедро наповнений простою людською магією.
Щоб не пропустити нові цікаві вам публікації, підписуйтесь на сторінку! Залишайте свої думки та емоції у коментарях, підтримайте вподобайками.
