Ну, а що? Вони тут, виходить, на черговий курорт зібралися, романтичні вечори собі влаштовують мало не щодня (бачу в соцмережах), а я одна сиджу з двома малюками погодками, не можу навіть нормально в продуктовий сходити – доводиться тягнути їх із собою. А діти перед кожним прилавком з шоколадками або снеками істерики почергово закочують.
Ми жили з чоловіком чудово – вся округа заздрила нашим відносинам і називали “солодкою парочкою, як із картинки”. Шлюб тривав рівно 10 років, 7 з яких – без дітей.
Ми з тих молодят, які не створюють союз заради “розмноження” – нам було важливо насититися один одним, нагулятися, повноцінно стати на ноги та тільки потім замислюватися про дітей.
Після п’яти років спільного життя ми взяли іпотеку і, ще через 2 роки, спланували нашу первістку Алісу. А ще трохи більше як рік я виписалася з лікарні з синочком Артемом, ніби мене не було рік вдома з таким же трепетом і хвилюванням зустрічав мене чоловік.
Чоловік чекав на нас, допомагав мені в побутових моментах. Він, на відміну від багатьох чоловіків, не гидував підмити ні дочку, ні сина. Після роботи він забирав дітей на майданчик, щоб я могла приготувати вечерю та прибратися без маленьких “помічників”.
Для мене наша сім’я здавалася ідеальною, а чоловік – найпрекраснішим. Я його досі люблю, хоч він і вчинив зі мною дуже підло. Мені довелося пережити подвійну зраду – з боку подруги та з боку чоловіка.
Як виявилося, за маскою чудового татка та чоловіка ховалася свиня. Павло, за його власним зізнанням, вже рік, живучи у сім’ї, мав стосунки з моєю подругою дитинства Дашею. Для мене того вечора небо впало на землю!
Я не могла повірити його словам. Мені настільки він був рідною та близькою людиною, що я навіть у думках не могла уявити чоловіка в обіймах іншої жінки. А в ліжку Даші – тим паче!
Паша сам ледве стримував свої емоції та сказав, що не хоче більше мене дурити. Що йому соромно та нестерпно так жити. Він, як виявилося, давно охолов до мене, але не хотів кидати одну з двома маленькими дітьми, тож і чекав, поки вони трохи підростуть. Тим більше, що своїх малюків він обожнює.
Я довго відходила від шоку і була на стадії “заперечення”.
Чоловік того ж вечора зібрав необхідні речі та пішов до нової пасії. Даша з того моменту навіть на зв’язок зі мною не виходила, скрізь видалилась з друзів у соціальних мережах.
Вона завжди була такою тихою – коли мені бабуся говорила приказку, що в “тихому вирі чорти водяться”, я не розуміла її значення. Зате зараз оцінила її сповна!
Щоб не завдати дітям психологічної травми, чоловік як і раніше забирає їх на майданчик. Тільки виходить це вже не щодня і вже не з ентузіазмом, як раніше.
Синок ще маленький, а ось Аліса почала питати: “Чому тато вдома не ночує?”
Я поки не знаю, як правильно розповісти дітям про те, чому мама та тато більше ніколи не будуть разом. І не хочу вкорінювати в них ненависть до батька, хоч я сама його зненавиділа всіма фібрами душі!
Судячи з постів та історій, що викладає колишній, вони там не нудьгують із Дашею. Він щодня радує її квітами, присвячує їй цілі вірші та пише, як не може без неї жити… Адже вона знала, як я його дуже кохала і через що ми пройшли, щоб стати сім’єю.
Мені зараз настільки боляче і сумно, що ловлю себе на думці про те, що не хочу більше жити. Зупиняють мене лише мої діти – мої янголята, заради яких я готова витримати будь-які випробування.
Але поки що я перебуваю в надзвичайній депресії, я думаю, віддати Артема та Алісу їхньому рідному батькові. І їм буде цікавіше – у новій обстановці, з татом, за яким вони сумують. І мені трохи легше переживати свої проблеми. Інакше я можу нашкодити їм, сама того не бажаючи.
А ці закохані голубки нехай на собі відчують, що життя – це не лише цукерково-букетний період. Раз ми разом хотіли дітей, то нехай і Паша входить у роль батька на повну. Заодно й пояснить дочці, чому він тепер живе з іншою тіткою, а не з мамою.
Раніше я намагалася відгородити його від батьківських обов’язків, хоч він і виявляв ініціативу. Так нехай дізнається всю красу виховання маленьких дітей.
А мені час самій влаштовувати собі особисте життя, тільки ось вже з гідним і відповідальним чоловіком, а не з ганчіркою, що біжить за будь-якою шваброю.
